Люба Клименко - Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці

Грудень. ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ допомагає БАЛБЄСУ готуватися до сесії: вона готує йому шпаргалки на заліки, старанно переписуючи з конспектів його однокурсників ключові фрази на маленькі папірчики. Вона робить йому контрольну з іспанської мови (ці знання вона привезла з латиноамериканського відрядження ІГАРЬОШІ).

ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ всіляко демонструє БАЛБЄСУ, що він їй подобається, і чим більше вона йому натякає, що вже визріла, щоб із ним поцілуватися, тим більше він «гальмує». Адже, як я вже казав, був він хлопцем сором’язливим.

Цей роман розгортається у мене на очах, власне, без мене він не міг би й існувати. По-перше, я був причиною того, що ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ не змогла публічно продемонструвати свою затребуваність у коханні. По-друге, для БАЛБЄСА я був посередником — комунікатором і водночас Службою безпеки. Через мене БАЛБЄС заманював її до себе, а моя присутність завжди була гарантією того, що між ним і нею не відбувається нічого непристойного. ІРЕНА й ІГАРЬОША були спокійні за доньку.

Що я почував? З одного боку, полегшення від того, що нарешті наші стосунки з ЧУДО-ЮДО-РИБОЮ-КИТ розірвалися, вони мене останнім часом дуже обтяжували, адже я мав якусь хворобливо-наркотичну залежність від підвально-під’їзних підліткових забав.

Для ЧУДО-ЮДО-РИБИ-КИТ моя присутність на зустрічах із БАЛБЄСОМ також була необхідною: вона демонструвала мені свою затребуваність як представниці жіночої статі. Можливо, вона попервах хотіла навіть викликати в мені ревнощі, однак це було недовго, бо, підкуплена прєлєстями кулінарних залицянь з боку БАЛБЄСА, моя подружка напрочуд легко відмовилася від прив’язаності до мене. Я ЧУДО-ЮДО-РИБІ-КИТ був уже непотрібен, а моя присутність на побаченнях усередині квартири забезпечувала їй алібі перед мамою і татом.

Усі три сторони були задоволені.

Однак через деякий час БАЛБЄС спровокував у мені любовний рецидив. Він, ділячись зі мною своїми еротичними фантазіями, відкрив красу ЧУДО-ЮДО-РИБИ-КИТ, яка мені, через мою кондову совковість, раніше була недоступною.

ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ любила скидати капці й вмощуватися на нашій канапі.

Канапа була розкладена, вона сідала попід стінкою і їла, тримаючи тарілку на руках, а її пальчики на ногах задоволено рухалися. БАЛБЄС, мов зачарований, дивився на ті пальчики, а коли вона йшла геть, до третьої ночі зі мною ділився: «Ти бачив її пальчики на ногах? Ти бачив? Та це ж як маленькі рожеві чоловічки! Як гномики! Ти бачив — десять гномиків, які між собою перемовляються, спілкуються, вони всі такі веселі й балакучі! Це ж чудо, а не пальчики!»

БАЛБЄС — провінціал, селюк — став для мене, столичного хлопця, ще одним учителем поціновування жіночої краси. Він не бачив у ЧУДО-ЮДО-РИБІ-КИТ ні короткозорості, ні повноти… тобто він це бачив, однак для нього в цьому була своя естетика.

«Ти подивись на ці п’яточки! На ці рожеві подушечки!»

«Ти бачиш, яка в неї чиста шкіра? Ідеальна поверхня, немов якийсь небесний шліфувальник ідеально відполірував її!»

«Боже, як вона сміється! Я вкриваюся гусячою шкірою, коли чую її сміх! Це ж просто Ніагарський водопад!»

«Можна подумати, ти колись чув Ніагарський водопад», — роздратовано думав я. Ревнощі розпирали мої нутрощі. Але я нічого, нічого, нічого не міг удіяти!

Я став уважніше приглядатися до ЧУДО-ЮДО-РИБИ-КИТ і усвідомлювати, що вона мені подобається. Ні, я в неї закоханий! Ні, я її люблю! І нічого привабливішого в житті для мене не існує!

Зараз я сам мав би за честь прогулятися з нею під ручку по Хрещатику чи по тінистих доріжках Володимирської гірки, позатискатися в київських підворітнях, шукаючи таємних підвальчиків, як критик і критикеса, як ЧОЛОВІК і ЖІНКА. Я цього хотів, однак нині ця дорога була для мене закритою. ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ гуляла з БАЛБЄСОМ. І зустрічав її зі школи він. І водив її в кіно він. Усе він. Усе він. Усе, що поза квартирою, відбувалося без мене.

Я ж підсовував їй у школі дурнуваті записочки з ідіотськими любовними віршиками, піджидав її під школою, коли БАЛБЄС був на парах, виривав у неї з рук портфель, бив пику тим, хто смів її дражнити, а вночі я мастурбував, уявляючи рожеві подушечки п’яточок і рожевих пальчикових гномиків.

ЧУДО-ЮДО-РИБУ-КИТ я дратував. Причому по-справжньому.

«Іди геть! — проганяла вона мене. — Ти для мене більше не існуєш!»

І я зрозумів, що таке нещасливе перше кохання.

Майже одночасно з БАЛБЄСОМ у наш рай на ім’я КОМУНАЛЬНА КВАРТИРА навідався Змій-Спокусник на ім’я РОМА. Спокусивши мешканців раю різними сумнівними принадами, він призвів до позбавлення їх раю.