Сандра Мост - Подвійне життя

А еще — одна картина не покидает мое воображение. Она следующего наполнения. Однажды я просыпаюсь. Я встаю с кровати, как обычно с трудом. Делаю себе кофе — к примеру, я не всегда так начинаю свое утро, но это наверняка начнется подобным образом. Выпиваю, не спеша выпиваю первую чашечку. Включаю телевизор, вот этого я точно никогда не делаю, но утро особенное, вы уже поняли. Я включаю телевизор, делаю несколько бесцельных (как сказал бы Сэлинджер — на первый взгляд) рейдов по комнате. И вижу человека в экране. Этот человек написал что-то из ряда вон. Я заинтересовываюсь. Я подхожу к телевизору и делаю громче. Этот человек без напускной легкости рассказывает, как работал над книгой. Как к нему приходили мысли, которые он излагал в ней. Как известный режиссер предложил ему сотрудничество, и по всей видимости, придется несколько изменить свою жизнь, побольше выходить в люди, например. У человека искреннее лицо. Он говорит о МОЕЙ книге, еще только наполовину написанной.

Я поднимаю глаза к небу, на самом деле к потолку. Я не знаю, что сказать и говорю Господи, Господи. Я говорю — как это?

В эту минуту я понимаю, что этот человек в телевизоре — это я.

Я понимаю, что человек в моей квартире — досадная ошибка, и кажется, я уволена.

***

Просто я на щось чекаю, на щось більше того, що маю, начебто мені хтось щось обіцяв. Хоча я прекрасно розумію, навряд чи.

Іноді мені здається, що я з надзвичайною швидкістю змінююся. Наче ще вчора я була зовсім іншою. Іноді у мене таке відчуття, що я тупцюю на місці, хоча біжу що є сили.

Мне не хочется признаваться в этом, но мои стихи и еще то, что я пишу, проза, это уже совершенно новая страница моего творчества, которая всегда открывается перед писателем, мне очень не хочется признаваться, но это самое главное в моей жизни.

Ты слышишь меня, мой Великий Бог? Сколько лет я уже так думаю, и я до сих пор так думаю. Есть мысли, которым я не могу изменить.

Я говорю, пусть у меня все получится, Господи. Я говорю, помоги мне. Помоги мне, а потом позволь мне уйти.

Последнее тоже — из ставших привычными мыслей.

***

Так, нехай. Навіть у якій-небудь маленькій занедбаній країні я повинна знайти її і сказати дещо на вушко, нехай дівчина не вигадує бозна-що. Нехай живе спокійно та їсть собі моркву, а не думає, що десь існують акторки, які пізнали правду довколишнього. Якщо б ти могла мене зараз чути, я б сказала тобі таке: ти готова слухати?

По-перше, у душі я набагато старша за себе у дзеркалі та, цілком можливо, зовсім не вродлива. Це не значить, що я вважаю себе надзвичайно вродливою зовні. Намагаюся бути об'єктивною: у мені є щось таке... але, клянуся Богом, я не знаю, що саме.

Я ніколи не думала про себе як про щось особливе, мені дуже хотілося, щоб мене кохали, мені завжди хотілося мати свій будинок і власні ялинкові іграшки. Мене просто винесло на сцену, хоча цього я теж дуже хотіла. Я мало думала про те, що таке слава і які обов'язки вона передбачає. Я багато чого збагнула, коли пустила твого листа в серце. Про що це я: тільки зараз, щойно, я зрозуміла, що я-таки пустила його в серце. Можливо, я не маю рації.

По-друге. Я надзвичайно звичайна людина. І мені не пощастило у коханні. Як у найдурнішому голлівудському фільмі. Baby, я просто гадки не маю, як жити далі. Це заразливо.

Я знімаюся у новому фільмі, це чергова ілюзія, яку я учергове зроблю прекрасно, така моя робота — створювати прекрасну ілюзію, щоразу створювати прекрасну ілюзію, від якої мені залишаються лише гроші. І те, про що ти пишеш у своєму листі до мене, мені ніколи ніхто не писав, давно ніхто не писав, та лист — це зовсім не те саме, що телефонний дзвінок, листа можна носити з собою, і він завжди змінюється — разом із моїм станом, ось що, те, про що ти пишеш, — я ніколи цього не робила. Просто я збуджую уяву людей. І твоя уява — вона просто збуджена мерзотним ілюзійним подразником, який не дає тобі змоги летіти самій — туди, куди треба тобі, а не туди, куди я показую. Крім того, я взагалі нічого не показую, я ж не гуру, аби тобі щось показувати. Чому ти вирішила, що я взагалі можу щось створити? У мене чудовий режисер, він перевертає свідомість людей, це його призначення, іноді мені здається, що актор — це людина без призначення, навіть мій режисер — він, із своїми переворотами у свідомості та канськими гілками, — усього лише ілюзіоніст. Великий ілюзіоніст.

А я — гарна лялька із працюючим серцем у його руках.

А ти думаєш про мене більше хвилини на день, і це мене непокоїть. І я хочу побачити тебе. Сподіваюся, ти не користуєшся дешевою вульгарною косметикою. Бо я вже теж думаю про тебе більше хвилини на день.