Кузьма Скрябін - Кузьма Скрябін. Повне зібрання творів

Так вічно кожен день всьо так і є...

Всі машини і заводи,
Всьо, шо їздить, всьо, шо ходить,
Мавпа, слон і навіть пес —
Всіми ними рухав секс.

Хмари плавають на небі,
Тоже шось собі шукають.
Діти ходять по підвалах,
«Shamen» тихо доганяють.

Люди ходять злі на себе
І не знають, шо бракує,
Всі коти і навіть мухи
Тоже пухнуть з голодухи.

Виключайте, люди, світло,
Так, шоб було дуже темно.
Шоб почули вас сусіди,
Доганяйте «Скрябін»-техно!

По землі відкрилась мені — я одиноко скачу вдалечінь,
Як добре знати, що там далеко чекають мене.
Там блукає осінь хрустальна, як тінь,
Там ти чекаєш мене, я сиджу.
Далеко десь айсберг холодний, як я,
Попав в тепле море і розтав.

Тіна, Тіна...

Не відходь від мене, ти мій секрет,
Ти моя тайна.
Не відходь від мене, ти мій секрет,
Залитись зі мною...

В життя тільки раз прокинувся я, і ти знов зі мною,
Тепло так...

Тіна, Тіна...

Не відходь від мене, ти мій секрет,
Ти моя тайна.
Не відходь від мене, ти мій секрет,
Залитись зі мною...

То мій голос...

Чекаю цілий час, шо хтось злапає,
Чекаю і не можу відійти.
Чекаю — і аж вуха закладає,
Так ніби хтось папером заліпив.

То мій голос...

Не можу вбік відвести свої очі,
Не хочу в руки датися йому.
Він їсти ше мене чомусь не хоче,
Щось явно заважає павуку.

То голос...
То мій голос...
Тільки голос...
Просто голос...

Вже чую за спиною тихі кроки,
Вже хтось мене торкає, ніби сон.
Я зрадив своє тіло й свої очі,
Але ніколи не віддам його.

Я наберу води і знов вікно помию,
Там, за моїм вікном, шалений світ.
Навколо нас ростуть давно сухі дерева
І в тому лісі ми шукаєм слід.

Той прикрий світ штовхає і кидає,
Той прикрий світ чомусь такий дурний.
Наш прикрий світ, а іншого немає,
Бо прикрий він...

Я мию кожен день знов брудні мої ноги,
А зліва мій сусід вже посивів.
То небо тисне так, шо ніби вже не може,
І ліс наш почорнів — то він горів.

Той прикрий світ штовхає і кидає,
Той прикрий світ чомусь такий дурний.
Наш прикрий світ, а іншого немає,
Бо прикрий він...

Я нині зрана встав, полізу в свої гори,
І телевізор мій лишився сам.
Я там, де вітер знов ганяє хвилі в морі
І пише по воді свої слова.

Шось там ти пишеш,
Цілий час ти пишеш,
Цілу ніч ти пишеш,
Цілий день...

Мої сни ти пишеш,
Кожен раз ти пишеш,
Я не хочу, ти пишеш,
Я пішов...

Йде війна... ти пишеш...
Всьо горить... ти пишеш...
Ти пишеш...

Бідна і соплива, брудна і нехлюйна,
Гидка і зрадлива, бридка і згубна.
Ті слизькі вокзали, на губах піца,
Злодії, цигани, то вона — Україна.

Вулиці, як нори, зрубані дерева,
Нацики, герої, то вона — Україна.
Білі «мерседеси», жовті «Запорожці»
Чия то вина, шо то є Україна?

Жебрають каліки, трупи по під’їздах,
Вино і чорна кава, ми живемо в містах.
Дерев’яні гроші, картинна галерея,
Смердячі туалети, то — моя Україна.

То пухлина в мозку, дороги на могилах,
Пам’ятники з бронзи, «не вмре, не загине».
Засрана культура, всі народи — браття...
То моя країна — рідна ненька Україна!

Україна...

Вчора бачив я дуже добрий фільм
Про сєксових дєвок і твердих ментів.
Була купа крові, сексу і грошей,
Я не міг заснути, хтів дивитись ше.

Люди, чи то я,
Люди, чи то ми,
Може, то фінал
Нашого кіна?

Подивився ше дуже добрий фільм,
Була купа крові і крутих машин.
За два дня Сталоне розвалив В’єтнам,
Я від крові з милом відмивав екран.

Люди, чи то я,
Люди, чи то ми,
Може, то фінал
Нашого кіна?

Скоро буде фільм (люди, чи то я),
Дуже добрий фільм (люди, чи то ми).
Я чекаю фільм (може, то фінал),
Скоро буде фільм (нашого кіна).

Може, то фінал?..

На мокрому шклі машини
Малюємо пальцем дивні речі.
Кожен втікає від самого себе
І сам себе штовхає в плечі.