Кузьма Скрябін - Кузьма Скрябін. Повне зібрання творів

Стоп, йди назад, стоп! — мої м’язи кричать.
Моргає телевізор чорно-білим кіном.
Він хоче показати то, шо бачить, тільки то.
Годинник собі став, і механізми тихо сплять.
В кімнаті дуже тихо, тільки вени гудять.

Секс — то є море з людей...

Ми з вами є на тій землі — як клавіші на піаніно.
Хтось — бемоль, а хтось — дієз, але в кінці з нас кожен — людина.
Хтось — біла клавіша, а хтось — фальшива брудна чорна нота,
Хтось завжди буде — «за», а хтось обов’язково буде — «проти».

Часом так є, шо хочеш заграти соло
На одній струні — знайди в собі сили скоро.
Часом так є — шо хочеш, хочеш
На одній струні — знайди в собі сили!

І хтось придумав ше до нас — шо білих клавіш трохи більше,
А чорні вище них стоять — їх зачепити пальцем легше.
І так живемо в сім октав — маестро тисне на педалі,
Хто — пан між нами, хто — пропав — вистава довга, їдем далі.

Ми — маленькі молоточки,
Ми — частинки піаніно.
Граєм міліон мелодій,
Б’єм по струнах своїм тілом.

Часом так є, шо хочеш заграти соло
На одній струні — знайди в собі сили скоро.
Часом так є — шо хочеш, хочеш
На одній струні — знайди в собі сили!

Часом буває так, шо хочеш почути
Речі, яких ніколи б не знати.
І тягне за руку тебе в то місце,
Де думаєш: краще б очей не мати.
Ти дивишся в кухні на кран і воду,
А правда нізвідки не виходить.
І дивляться в очі тобі знайомі, а їхні очі твоїм говорять:
«Спи собі сама, коли біля тебе мене нема!..»

Часом буває так, шо в магазині ти хочеш крикнути:
«Ну в чому я винна?»
Тебе окидають розуміючим оком,
Дуже болить, хоча й ненароком.
І ти ростеш, старієш, вмираєш,
А тої правди так і не знаєш.
Боїшся її і від неї втікаєш,
І в стінах своїх ти одна засинаєш...

Налий води ше туда, де не треба,
Колись ти більше за нас тої сили мав.
На пальці стань і дістанеш до неба —
Єдине місце, де ніколи не будеш сам.

Не мучся, не чекай, страх має зуби,
Не слухай то, шо всі кажуть, піди собі.
Ти маєш досить давно тої муки,
Ти навіть сам не знаєш, скільки тобі, старий.

Той цілий спокій так просто не прийде,
А на старих деревах гнізда старих птахів...

Таких, як ти, вже нікому не треба,
Твій светр так, як ти сам, вже такий старий.
Не забувай, шо всі люди — дерева,
Не раз я бачив, як дерева вогонь палив.

Той цілий спокій так просто не прийде,
А на старих деревах гнізда старих птахів...

Здається, шо то було так давно,
Коли в руках тримаю цей альбом.
Нам було абсолютно все одно,
Не маючи нічого, мати всьо.

За гроші не купити тільки час,
Він всіх нас методично поділив.
Когось він опустив, когось підняв,
А є на кого взагалі забив.

Старі фотографії на стіл розклади,
Дитячі історії смішні розкажи.
І справжнім друзям не забудь — подзвони,
Бо, добре чи зле, з тобою завжди вони.

Дешеве пиво і сухе вино
Робили нас щасливими людьми,
І, ніби чудо, польське радіо
Нам відкривало той незнаний світ.

Ми жили всі так, ніби то був сон
І можна бути вічно молодим.
А залишився тільки цей альбом,
А мрії розлетілися, як дим.

Старі фотографії на стіл розклади,
Дитячі історії смішні розкажи.
І справжнім друзям не забудь — подзвони,
Бо, добре чи зле, з тобою завжди вони.

Ми грали примітивну музику
Так чесно, шо пробила би до сліз.
Чекали, шо прийде такий момент,
Коли під ноги впаде цілий світ.

Годинник вперто роки рахував,
І кожен так, як вмів, так і зробив.
І тільки у альбомі всі підряд
Ми будемо такими, як тоді.

Гроші мають очі і бачать всьо, шо хочуть,
І грубими руками до крові б’ються з нами.
Мої зимні сльози вже мають колір грошей
І запах злого бога, брудного, німого.

Моя кров годує знов великі гроші.
Вмирає кров, і страшно нам під небом ночі...

Моя кров і твоя кров годує знов великі гроші.
Вмирає кров, і мертва кров, і страшно нам під небом ночі...

Гладиш цілий вечір за гроші свої плечі
І знаєш: не для тебе двері ті, шо в небо.