Кузьма Скрябін - Кузьма Скрябін. Повне зібрання творів

О-о-о! о-о-о! чуєш біль,
Чуєш біль...

Знов дивну постать я зустрів,
Настрашився себе,
Втікав, не знаю де.
З вогню хтось виник, потім зник,
Лишилася стіна.
І я вкотре вже сам...

О-о-о! о-о-о! чуєш біль,
Чуєш біль, чуєш біль...

Знову гіркий і сірий
Бачив я сон.
Листя кудись летіло
В дивний полон.
Поїзд тяжкий і темний
Став, як стіна.
Біг я і тратив сили,
Чув, де вона.
Тягнеться сива днина,
Хочу втекти...
Але стіна єдина
Не дасть пройти.

Тихо десь ангел грає
Моїх пісень.
Я вже не дочекаюсь,
Шоб кінчився день.
Може, її побачу —
Сил вже нема.
Поїзд тяжкий і сірий
Став, як стіна...

О-о-о! о-о-о! чуєш біль,
Чи ти чуєш біль, чи ти чуєш біль?

О-о-о! о-о-о! чуєш біль,
Чи ти чуєш біль, чи ти чуєш біль?
О-о-о! о-о-о! чи ти чуєш біль,
Чи ти чуєш біль, чи ти чуєш біль?

Хмари лізли на небо, всі чекали на дощ,
Було зимно на морі, 20 років був дощ.
А двоє десь пили слину, слина — то як вино,
І п’яне серце не чує, шо готується зло.

Злий був дощ — він не міг побувати в вогні,
Він лизав її тіло і гасив його сни.
Скоро попіл залишився, де був шойно вогень,
Не загориться вже ніколи мокре і гірке.

Мені снилися над ранок два різні голоси,
А я тікаю і не знаю, від кого і куди.
Я біжу і всьо кидаю — то є таке кіно,
Його зняв Зайковський і не знає, де воно.

Там, за рогом, продавали поламаний насос,
Вітер тіней дув — мені не повезло.
Але то всьо не до речі я розказую вам,
Від початку мова була про шерше ля фам.

А я не спав, лежав і думав, і болить голова,
Я по вулиці не ходжу, бо вулиці нема.
Я не міг сидіти вдома і тріпав хідники,
І каву вже не вару, бо мокрі сірники.

Ламаю собі руки, ламаю собі ноги,
Я дурію з PM Dawn, скоро буду мати роги.
Я не ходжу по неділях, на кухні чути газ,
Я маю час...

Задзвонив десь телефон, я не чув, я ше спав,
Коли ви вже викривляли мої тихі слова.
Та не залізе сюда хробак злої брехні,
Ваші злі язики-писки десь далеко мені.

Менше з тим я маю всередині дикий вогонь,
Треба хтіти, я тобі дам половину його.
Треба тільки важати, шоб не скисло вино,
Ше на нас прийде час розливати його.

А В С D Е F шось зимно...

То лід горів, а тепер не горить,
То лід горів, зимна кров тільки в риб.
То лід горів, тільки в риб зимна кров,
А тепло не любить льоду, тільки лід любить тепло...

Вінками із неба на нас вниз падав сніг,
Так тихо, як старість, накрив примітивний світ.
Так тихо, як старість, прийшла зима... зима... зима...
Підступно, як старість, прийшла зима... зима... зима...
Так сумно — зима... зима...

Колись давно пішов я шукати дім,
Заліз високо в гори — там ніхто не знав, де він.
Холодний вітер тільки на дорозі став
І так мені сказав... так сказав...

Не треба було йти далеко — не треба було йти так довго,
Земля, де бігав ти маленьким,
Є твоїм домом.

Шукав свій дім...

Я не послухав вітру і спустився з гір,
Пішов спитати в моря — може, знає про мій дім.
Та тільки засміялись хвилі з моїх слів,
І десь далеко було чути їх нехитрий спів.

Ходив я довго — всіх кругом за дім питав,
А з неба сніг, а з неба вже моя зима.
Старий місяць головою закивав
І так мені сказав... так сказав...

Вінками із неба на нас вниз падав сніг,
Так тихо, як старість, накрив примітивний світ...

Все на світі вже зігнило і зітліло, як зола,
Я не їм, п’ю тіки пиво і довольний, як свиня.

Я живу, не чекаю нікого...

Я живу, не чекаю нікого,
Я живу і не знаю вас всіх.
Я живу, всьо ховаю в болото,
Я живу, міняю сльози на сміх.

Я несу тільки бруд і гидоту,
Серед тих, шо то само несуть.
Виріс я із панів у голоту,
Я живу, поки час не вкрадуть.

Як буде нас пам’ятати світ, шо тоді?
Чи зможе він щось у нас найти?
Чи просто так плюне нам услід, а ми собі
Відповземо вбік... бік... бік...

Я живу...

Я йшов...
Я йшов...

Я думав, замало, шо ти мені давала,
Бо дуже-дуже мало, багато ти не мала.