Кузьма Скрябін - Кузьма Скрябін. Повне зібрання творів

Я в своїх кругах відомий як поціновувач місцевих кухонь, в основному недорогих. Тому в КРОА переді мною відкрилася перспектива поставити галочку в заполярному меню. Часом мої експерименти закінчуються несподівано швидко, як ось недавно у Дубаї я вальнув устриць, креветок, всяких слимаків, жуків, запив вином, а потім віскі з колою. Рівно через годинку я запускав супутники на унітазі, одночасно ригаючи в біде. Мене не заводить приймання нормальної, загальновизнаної їжі в загальнопринятих кількостях і послідовностях. Я люблю інтригу. Недарма хімія була моїм любимим предметом. Мій організм — це хімзавод, на якому постійно йдуть ядерні реакції. Я знаю, що треба з’їсти, щоб суттєво зекономити на бензині завдяки правильно використаним газам. І якщо колись видумають електростанцію на біовідходах — ви обов’язково знайдете мене там!

Марно ми переглядали по декілька разів список можливого хавла, риба серед перерахованого не вспливала. Я взяв традиційне норвезьке блюдо LONGESTINES (в рамках програми «Пізнай рідний край»), яке до болю нагадувало варену бульбу з перемішаною в ній тушонкою, тому що тим воно, власне, і було. Зробивши відповідний запис в книзі для гостей, ми кидонули принесене в свої орала і поплелися назад під сонечком, яке, ніби п’яне, бігало по небу і не збиралося заходити за гори. Полярний день! Midnight Sun — так його красиво кличуть норвеги. Очі злипалися, ноги підкошувалися, і вихід був такий: або йти спати, або — Дундочка. Група розділилася на два підрозділи. Думаю, не варто уточнювати, хто куди попав. Тріо Мареничів, у складі Я, Іванівна і Шонік, впорхнули в кімнату номер 335 і, споглядаючи на суворі і неповторні ландшафти Свальбарда, почали колотити такий же суворий і неповторний напій — ром-колу. Середньовічні пірати не чіпали би мирні судна, якби мали в той час кока-колу. Діло в тому, що ром сам по собі досить агресивний напій і спонукає до конкретних дій, а змішаний з колою, він тримає тебе в постійному напівсонному стані, причому спати тобі не хочеться, поки ти п’єш. А варто тільки перестати — і ти відрубався. Пам’ятайте це, будь ласка. Мої довголітні спостереження дадуть вам можливість правильно розподіляти сили і діставати максимум задоволення навіть там, де воно не було передбачене. Дундочка має ще одну фантастичну властивість — вона сприяє спілкуванню. Ми не належимо до категорії людей, які мовчать по різні боки кімнати і сходяться в кухні три рази на день. Ми любим говорити. Але з Дундочкою ця розмова перетворюється в літературний вечір. Спочатку ми миєм кістки представникам шоу-бізнесу, обов’язково зупиняючись на численних фізичних і психологічних вадах моїх колег по цеху. Далі йдуть наші спільні знайомі, які проходять більш ретельний процес чистки. Дундочка замішується декілька разів за вечір — по правилах це має бути 500-грамова пластикова пляшка, де 1/3 рому, а 2/3 коли. Шонік знає якусь чарівну пропорцію, де процентний вміст не такий примітивний і ефект, панове, ГРАНДІОЗНИЙ. В такі моменти я шкодую, що не Рубенс. Після кожної Дундочки відкривалися би нові Дрезденські галереї, Ермітажі і Луври, настільки ця бормотуха начинена прагненням створювати щось красиве. Час був вечірній, Шонік ствердно сказав слово «каешно» вже, певно, десятий раз підряд. Дике палюче сонце різало товсті штори лазером і пробиралося в кімнату зигзагами по підлозі. Дундочка обміліла, як липневий ставок. Дует Модерн Токінг у складі Шона і мене поскрипів дерев’яним коридором до дерев’яної рецепції, щоб в дерев’яної тьотки замовити дві дерев’яні екскурсії на завтра. Вона пообіцяла, що ми офігєєм, і повірте, ця дерев’яна чувіха мала рацію.

Перше червня 2010 року зустріло нас на диво погідно — всього мінус один градус по Цельсію і легкий колюченький сніжок. Хтось може подумати, що це початок фантастичної повісті про наслідки Третьої світової, але той уважний читач, котрий був з нами два попередні епізоди, знає, що ми зараз на Шпіцбергені, а це не Ялта і не Коблево, і тим більше не Скадовськ. Тобто я маю на увазі, що до екватора звідти набагато дальше, ніж до Тернополя. Ми стояли, наїжачившись від пронизливого літнього вітерця, дуже характерного для цих широт, аж з гуркотом товарного поїзда під’їхала старенька «тойота» і мініатюрна жіночка, вискочивши з-за керма цього крокодила, відкрила нам задні двері, запрошуючи з усмішкою розділити з нею радість поїздки на dog sledding, тобто собачих упряжках.