Кузьма Скрябін - Кузьма Скрябін. Повне зібрання творів

Моя Муха, вона ж Маня, вона ж Жінка-Герой, удостоєна спеціальної премії — «за 20 років, прожитих в невідомості того, що буде завтра», була поставлена перед фактом від’їзду поїздом до Ужгорода — звідти вночі на машині 400 км до Катовіц, звідти літаком до Осло в 6.00 ранку, звідти трьома автобусами до інакшого аеропорту, з якого ми наступного дня мали вирушати на північ. З очей Мухи читалося запитання: «Чому так складно, Андрій?», але Андрій мовчав. Він не хотів брехати, а тим більше — говорити правду.

Готель аеропорту знаходився від самого аеропорту на відстані 7 км, і дорога до нього на автобусі коштувала більше, ніж мій пресловутий економний переліт з Катовіц до Осло. За готель окрема подяка Шоніку, який в останній момент поміняв резервації нормальних готелів на ненормальні, роблячи зсилку на то, що варто зекономти пару копійок, і таким чином група «Катастрофа» стала на давно проторені рейки, і колектив почав нас тихо сповідати. Саша з Франківська також вибрав не найлегший спосіб догнати пелєтон в Польщі. Машиною у Львів, звідти літаками до Варшави і Катовіц. Як висновок — вони зустріли мене 30 травня в аеропорту Гардермоен такими, ніби йшли туди з Прикарпаття пішки.

Чемпіоном в дисципліні «Найдебільніший переїзд року» став я. 28 травня — переїзд автобусом Київ—Ковель на концерт, вночі — Ковель—Луцьк на концерт нічний, зранку автомобіль Луцьк—Ужгород, після нічного концерту літак Ужгород—Київ в 7.00 ранку, там живий ефір на М1, потім у 13.50 переліт в Донецьк, там жваве спілкування із прикордонниками і з фляшкою «Джек Денієлз», потім машина до Маріуполя, там концерт, машина зранку в Донецьк, літак до Києва 30 травня в 6.50, звідти літак в Копенгаген, звідти всього годинка — іти — в Осло. Правда, просто?

Люба нормальна людина після таких знущань над своїм імунітетом просто доповзла б до ліжка в готелі, повісила на ручку дверей табличку «не дай Бог розбудиш» і запала б в летаргічний сон. Ха! — скажем ми вам! У нас в планах було ще дві позиції — традиційний похід в «Hard Rock Cafe» і на концерт групи AC/DC! З помнутими рожами ми вирушили в бік центра в надії, що нас спіткає перша удача за останні 48 годин. Півгодинки їзди на взятій напрокат машині (ще 150 євро, економно, правда?), і ми на місці — нас вітає «Hard Rock Cafe Oslo». Ресторан величезної американської сітки, розкиданої в основному по столицях і великих містах світу. Він підкупляє атмосферою, доброю музикою і кухнею. Меню невелике й однакове у всіх точках. На стінах — гітари і шмотки світових зірок! Навколо нас рискають десятки перезбуджених фанів AC/DC, які викрикують окремі фрази з пісень і відбивають ритм ножами і вилками. У нас традиція — я хаваю ребра, які подаються таким парканом довжиною з півметра, а всі решта нападають на курячі крильця, які, як і паркан ребер, готуються за спеціальним хард-роковським рецептом. Стара добра американська хімія. В роті оргазм. Ми мовчимо, бо наші роти нагадують бетономішалки. Шонік погладжує свій іміджовий пузік, за таким заняттям він проводить 75 процентів життя, починає ходити взад-вперед по залі, що означає близькість натупного етапу поїздки. Голосно шморкається разів сорок підряд, одночасно веде розмову по телефону з трьома різними абонентами на інтелектуальну тему — в кого від чого будуй, і напихає рот крилами. Нарешті кістками завалений стіл, руки по лікоть в приправах — це кінець. Ми їдем на концерт.

Норвеги не люблять ходити в гості один до одного, але люблять ходити на концерти. Там можна зустріти знайомих. Поговорити, посміятися, а головне — ПОПИТИ ПИВА! Відношення до алкоголю в Норвегії нелюдське. Його продають тільки в будні з 12-ї до 18-ї години. А в ресторанах після 20.00 ти не допросишся і каплі вогняної води. На концертах пиво продають до останньої секунди. Тому там завжди аншлаг, і AC/DC в Норвегії вже третій раз за рік.

Виступ затримують на дві години. Ми з Мухою нагадуєм двох інвалідів з важкими вадами опорно-рухового апарату. Ноги підкошуються, руки німіють, в спину ніби забили залізний штир! А нордичні люди тільки радіють з того, що пиво можна буде пити на дві години довше, і нагадують свиньок, одягнутих в футболки AC/DC. Вони розливають його один на одного, вимазують навколишніх кетчупом, пісяють на ноги тих, хто стоїть ззаду, одним словом — душевно відпочивають.

Нарешті переповнений пивними парами стадіон розриває звук гітари Ангуса Янга, і від образ за затримку не лишається і сліду. Перед тобою 60-річні монстри, які перемелюють на лівер вміст повного стадіону. Ти либишся у відповідь на пролитий на твої штани бокал його попередньому власнику і радісно підіймаєш пилюку разом з норвезькими братами і сестрами. За дві пісні до кінця ми втікаєм, щоб не бути затоптаними отарою п’яних вікінгів, і через годинку з наших номерів виривається на волю храп п’яти замучених на рудниках людей. А через п’ять годин ми вже стоїмо на стійках реєстрації Scandinavian airlines, смакуючи той факт, що за 4 години ми будем всього за 1330 км від Північного полюсу.