Маргарет Этвуд - Заповіти

— Щось погане, — мовила Бека. — Її звали Тітка Лілі. Спочатку здавалося, що з нею все гаразд. Всі казали, що в неї добре виходить, а тоді їй призначили Виправлення за різкі відповіді. Не думаю, що то було одне з найгірших Виправлень: у Тітки Відали буває тяжкий характер. Під час Виправлення вона питає: «Тобі подобається?» — і правильної відповіді на це немає.

— А Тітка Лілі?

— Після того вона стала іншою. Хотіла покинути Ардуа-хол, говорила, що не годиться для нього, а Тітки сказали, що тоді їй доведеться стати до шлюбу, як було заплановано, але вона і цього не хотіла.

— То чого ж вона хотіла?

Раптом мене дуже зацікавила Тітка Лілі.

— Хотіла жити сама і працювати на фермі. Тітка Елізабет і Тітка Відала казали, що так буває, якщо надто рано почати читати: вона набралася неправильних ідей у Бібліотеці Гільдеґарди до того, як її розум зміцнів достатньо, щоби їм опиратися — там-бо чимало сумнівних книг, які варто було б знищити. Вони сказали, що їй доведеться пройти суворіше Виправлення, аби зосередити думки.

— Яке саме?

Мені стало цікаво, чи мій розум достатньо міцний і чи не чекають на мене численні Виправлення.

— Місяць у підвалі на самоті, на хлібі й воді. Коли її випустили, вона ні з ким не розмовляла, хіба що «так» і «ні». Тітка Відала сказала, що вона надто слабкодуха, щоб бути Тіткою, і таки муситиме вийти заміж. За день до того, як вона мала поїхати з Ардуа-холу, Тітка Лілі не вийшла до сніданку, а тоді й до обіду. Ніхто не знав, де вона поділася. Тітка Елізабет з Тіткою Відалою сказали, що вона, певно, втекла, тож режим безпеки порушено. Далі були пошуки, але її не знайшли. А тоді вода в душі почала дивно пахнути. Влаштували ще одні пошуки. Цього разу відкрили цистерну для дощової води, якою ми миємося, і там вона й була.

— Який жах! — вигукнула я. — Вона… її хтось убив?

— Спочатку Тітки так і сказали. У Тітки Гелени сталася істерика, когось з Очей навіть пропустили до Ардуа-холу, аби знайти якісь підказки, та їх не було. Дехто з нас, Претенденток, піднімався до тієї цистерни. Вона не могла просто впасти туди: там є драбина і маленькі дверцята.

— Ти її бачила? — запитала я.

— Труна була закрита, — відповіла Бека. — Але вона, певно, зробила це навмисно. У неї кишені були напхані камінням — такі ходили чутки. Вона не залишила записки, а якщо й залишила, то Тітка Відала її порвала. На похороні сказали, що вона померла від аневризми мозку. Не хотіли оприлюднювати те, що Претендентка так низько впала. Ми всі молилися за неї. Я впевнена, Господь їй пробачив.

— Але чому вона так вчинила? Хотіла померти?

— Померти ніхто не хоче, — сказала Бека. — Але деякі люди не хочуть жити так, як їм дозволено.

— Але ж утопитися!.. — вигукнула я.

— Це має бути вельми мирно. Чуєш дзвони й спів, наче янгольський. Так нам Тітка Гелена сказала, щоб ми менше засмучувалися.

Коли я опанувала книжки про Діка та Джейн, мені дали «Десять казок для юних дівчат» — книжку віршів, написаних Тіткою Відалою. Я пам’ятаю один:

Казочки Тітки Відали розповідали про те, чого дівчатам робити не варто, і про ті жахливі речі, які з ними відбуватимуться, якщо вони це таки робитимуть. Тепер я розумію, що це була не дуже гарна поезія, і вже тоді мені не подобалося слухати про бідолашних дівчат, які припускалися помилок і зазнавали суворого покарання, а то й позбавлялися життя. Менше з тим, я була в захваті від того, що взагалі можу щось прочитати.

Одного дня я читала Беці вголос вірш про Тірзу, щоб вона виправляла мої помилки. Вона мовила:

— Зі мною такого ніколи б не сталося.

— Чого саме? — запитала я.

— Я б ніколи не спокушала Хранителів. Навіть і не дивилася б на них, не хочу. На чоловіків взагалі. Вони жахливі. Включно з нашим, гілеадським Богом.

— Беко! Чому ти таке кажеш? Як це — «з гілеадським»?

— Вони хочуть, щоб Бог був тільки один, — мовила вона. — Тож дещо просто оминають. У Біблії написано, що ми створені за Божою подобою, і чоловіки, й жінки. Побачиш, коли Тітки дозволять тобі її читати.

— Не кажи такого, Беко, — застерегла я. — Тітка Відала скаже, що це єресь.

— З тобою я можу цим поділитися, Аґнес, — мовила вона. — Я б тобі своє життя довірила.

— Не треба, — попросила я. — Я не така добра людина, як ти.