Маргарет Этвуд - Заповіти

Дуже скоро я сама так почуватимусь. Буду нести крихітну іскру в темряві, намагаючись відшукати свій шлях.

Ми злетіли із запізненням. Я переживала, що мене викрито і зрештою нас таки зупинять. Однак коли ми опинилися в повітрі, мені стало легше. Я раніше ніколи не літала і спочатку була в повному захваті. Але потім зійшлися хмари, за вікном стало одноманітно. Я, певно, заснула, бо скоро Тітка Беатріс легенько торсала мене зі словами:

— Ми майже на місці.

Я визирнула з віконця. Літак опускався, і я бачила внизу гарненькі будинки зі шпилями й вежами, і звивисту річку, і море.

Тоді літак сів. Ми зійшли сходами, що їх опустили від дверей. Було спекотно й сухо, дув вітер, притискаючи до ніг наші довгі сріблясті сукні. На пероні вишикувалися у два ряди чоловіки у чорних одностроях, ми пройшли між ними, взявши одна одну під руки.

— Не дивися їм в обличчя, — прошепотіла Тітка Беатріс.

Тож я зосередилася на одностроях, але відчувала на собі очі, очі, очі — мов жадібні руки. Ніколи в житті я не відчувала такої небезпеки — навіть під мостом із Гартом, коли навколо були самі незнайомці.

Тоді всі ці чоловіки відсалютували.

— Що таке? — пробелькотіла я до Тітки Беатріс. — Чому вони салютують?

— Бо моя місія була вдала, — відповіла вона. — Я привезла Дорогоцінну Перлину. Тобто тебе.

Нас всадовили до чорного авто й повезли у місто. Людей на вулицях було небагато, і жінки всі були вбрані у довгі сукні різних кольорів, як у документальних передачах. Я навіть побачила кількох Служниць, які ходили по двоє. На крамницях не було написів — самі малюнки на вивісках. Чобіт, риба, зуб.

Автомобіль зупинився перед воротами в цегляній стіні. Двоє охоронців махнули, пропускаючи нас. Авто рушило й зупинилося, для нас відчинили дверцята. Ми вибралися, Тітка Беатріс узяла мене під руку й промовила:

— Немає часу показувати, де ти ночуватимеш: літак надто спізнився. Мусимо піти одразу ж до каплиці на Церемонію Подяки. Просто роби, як я кажу.

Я знала, що у Перлових Дів є якась церемонія: Ада мене попереджала, Тітка Дав про це розповідала, але особливої уваги я на неї не звернула, тож зараз не знала, чого очікувати.

Ми увійшли до каплиці. Вона вже була переповнена: старші жінки в коричневому однострої Тіток, молодші — в сукнях Перлових Дів. Кожна з Дів мала із собою дівчину приблизно мого віку — вони, як і я, були вбрані в тимчасові сріблясті сукні. Попереду в центрі висів великий портрет Крихітки Ніколь у золотій рамі — це мене зовсім не потішило.

Тітка Беатріс вела мене між рядами лав, і всі співали:

Вони кивали мені й усміхалися, здавалися справді щасливими. Я подумала, що, може, все не так уже й погано.

Ми сіли. Тоді до кафедри вийшла одна зі старших жінок.

— Тітка Лідія, — прошепотіла Тітка Беатріс. — Наша головна Засновниця.

Я впізнала її зі світлини, яку показувала Ада, хоча мені вона видалася значно старшою, ніж на картинці.

— Ми зібралися, щоб віддати данину вдячності за те, що наші Перлові Діви повернулися неушкодженими зі своїх місій — де б у світі вони не бували, подорожуючи й творячи добро для Гілеаду. Ми вітаємо їхню фізичну хоробрість та духовну мужність і дякуємо від щирого серця. Віднині Перлові Діви, які повернулися до нас, уже не Претендентки, а повноцінні Тітки — вони отримують повні привілеї та силу. Ми знаємо, що вони виконуватимуть свої обов’язки, де і як це буде потрібно.

Усі відгукнулися:

— Амінь.

— Перлові Діви, представте нам зібрані Перлини, — мовила Тітка Лідія. — Спочатку — канадська місія.

— Уставай, — прошепотіла Тітка Беатріс.

Вона провела мене вперед, тримаючи під ліву руку, саме в тому місці, де було вибито «БОГ/ЛЮБОВ». Було боляче.

Тітка Беатріс зняла свою низку перлів, поклала у велику неглибоку миску перед Тіткою Лідією й мовила:

— Повертаю ці перли такими само чистими, якими вони були, коли я отримала їх. Хай вони будуть благословенні й служитимуть наступній Перловій Діві, яка з гордістю носитиме їх у своїй місії. Дякуючи Божій Волі, я поповнюю скарбницю Гілеаду. Це Джейд, Коштовна Перлина, врятована від неминучої загибелі. Нехай очиститься вона від мирського бруду, омиється від порочних бажань, випалить вогнем гріх і присвятить себе службі, якої вимагатиме від неї Гілеад.

Вона поклала руки мені на плечі й натиснула, щоб я стала на коліна. Я цього не очікувала і мало не перекинулася набік.