Маргарет Этвуд - Заповіти

— Вона каже, що знову це зробить, якщо… якщо план не зміниться.

— План не зміниться?

Я знала, що мається на увазі, але краще розставити всі крапки над «і».

— Якщо весілля не буде скасовано, — відповіла Тітка Ліз.

— У нас є психологи, — зауважила я. — Вони виконали свою роботу?

— Намагалися вжити всіх звичних заходів, але марно.

— Їй погрожували крайніми заходами?

— Вона каже, що не боїться смерті. Життя викликає в неї протест. За цих обставин.

— Вона проти конкретного кандидата чи шлюбу загалом?

— Загалом, — відповіла Тітка Ліз. — Попри всі переваги.

— Квітникарство її не спокусило? — сухо запитала я. Тітка Ліз надто з ним носиться.

— На жаль, ні.

— А перспективи народити дитину?

Це я могла зрозуміти з таким рівнем смертності — переважно серед немовлят, але й серед матерів також. Трапляються ускладнення, особливо коли діти неправильно сформовані. Нещодавно одне народилося без рук — це сприйняли як негативне зауваження Бога в бік матері.

— Ні, справа не в дітях, — сказала Тітка Ліз. — Вона каже, що любить дітей.

— Що тоді?

Мені хотілося змусити її все видати: Тітці Ліз корисно буде хоч раз зіштовхнутися з реальністю. Вона забагато часу проводить, порпаючись у пелюстках.

Тітка знову почала крутити пасмо волосся.

— Я не хотіла б цього говорити, — опустила вона погляд.

— Кажіть, — спонукала я. — Ви мене не шокуєте.

Тітка Ліз помовчала, зашарілася, відкашлялася.

— Що ж. Справа у пенісах. У неї щось на зразок фобії.

— Пеніси, — замислено повторила я. — Знову вони.

Це часта причина спроб самогубства серед молодих дівчат. Я подумала, що нам варто змінити освітню програму: менше залякування, менше кентавроподібних плюндрувальників та чоловічих геніталій, що вибухають вогнем. Але якщо ми зробимо наголос на теоретично можливій насолоді від сексу, це майже неодмінно призведе до цікавості й експериментів, наслідки яких відомі — моральне падіння та публічне побиття камінням.

— Можливо, якщо показати їй предмет страху, це покладе йому край? Хай сприймає його як прелюдію до дітей.

— Жодного сенсу, — твердо відповіла Тітка Ліз. — Уже пробували.

— Жіноче підкорення як випробування від початку Творення?

— Пробували усе можливе.

— Позбавлення сну та цілодобову молитву під постійним наглядом?

— Вона непохитна. А ще каже, що має покликання до вищої служби, хоча відомо, що вони часто використовують цю відмовку. Та я сподівалася, що ми… що ви…

Я зітхнула.

— Немає сенсу знищувати юне жіноче життя без причини. Вона зможе навчитися писати й читати? Достатньо розумна?

— О, так. Навіть трохи занадто, — відповіла Тітка Ліз. — Занадто багата уява. Гадаю, так воно й вийшло з тими… тими штуками.

— Так, уявні пеніси можуть вийти з-під контролю, — зауважила я. — Починають жити власним життям.

Я замовкла. Тітка Ліз нервувала.

— Візьмемо її на випробувальний термін, — нарешті озвалася я. — Дамо їй пів року й подивимося, чи здатна вона до навчання. Як ви знаєте, нам треба поповнювати наші ряди тут, в Ардуа-холі. Старе покоління не житиме вічно. Але діяти слід обачно. Одна слабка ланка…

Я знаю цих надміру гидливих дівчат. Немає сенсу їх змушувати: вони не спроможні прийняти тілесну реальність. Навіть після шлюбної ночі вони скоро звисатимуть з люстри чи лежатимуть у комі під трояндовим кущем, проковтнувши всі пігулки, які знайдуть у домі.

— Дякую, — мовила Тітка Ліз. — Було б так прикро…

— Втратити її? Ви про це?

— Так.

Вона була м’якосерда, саме тому її й призначили на складання букетів і всіляке таке. У колишньому житті вона була професоркою французької літератури вісімнадцятого століття, дореволюційної епохи. Викладання дошлюбної підготовки в «Коралах» — найближчий аналог салону, який вона коли-небудь матиме.

Я намагаюся пропонувати заняття відповідно до кваліфікації. Так краще, а я завзято пропагую краще. За браком найкращого.

Так ми тепер і живемо.

Тож я мусила втрутитися у справу цієї дівчини, Беки. Мені завжди корисно від початку виявляти особисту зацікавленість, коли ці дівчата-самогубки заявляють, що хочуть до нас приєднатися.

Тітка Ліз привела її до мого кабінету: худа, гарненька на витончений лад, великі блискучі очі, пов’язка на лівому зап’ястку. Вона досі була вбрана у зелений одяг майбутньої нареченої.

— Заходь, — звернулася я до неї. — Я не кусаюся.

Дівчина здригнулася, наче сумнівалася в цьому.