Маргарет Этвуд - Заповіти

Я подумки склала цифри, аби вирахувати, скільки ж йому років. Він був старший за мене, але не набагато. Чи бачив Гарт у мені щось більше, ніж завдання? Чому я взагалі марнувала час на ці думки? Мусила зосередитися на тому, що мала зробити.

Спочатку я тренувалася двічі на день, по дві години, аби розвинути витримку. Гарт сказав, що я у непоганій формі, і так воно й було: я мала успіхи в спорті у школі, хоч як давно, здавалося, це було. Тоді він навчив мене деяких блоків та ударів, показав, як бити коліном у пах, і удар, що зупиняє серце: треба скласти руку в кулак, накривши великим пальцем другу кісточку вказівного й середнього, і вдарити, випростуючи руку. Цей прийом ми старанно відпрацьовували. Він сказав, що треба бити першим, коли маєш можливість, бо так отримуєш перевагу несподіваності.

— Вдар мене, — командував він.

Тоді штовхав мене в бік і бив у шлунок — не надто сильно, але так, щоб я відчула.

— Напруж м’язи, — говорив. — Чи хочеш мати порвану селезінку?

Якщо я плакала від болю чи збентеження, він не співчував мені, це викликало в нього огиду.

— То ти хочеш цього чи ні?

Ада принесла пластиковий муляж голови з гелевими очима, і Гарт спробував навчити мене вичавлювати очі. Однак сама думка про те, щоб устромити пальці комусь в очі, була для мене нестерпна. Неначе ходити по купі хробаків босоніж.

— Чорт, це ж страшенно боляче! — сказала я. — Пальцями в очі.

— Ти мусиш робити їм боляче, — відповів Гарт. — І мусиш хотіти робити їм боляче. Вони точно хотітимуть тебе скривдити, повір.

— Гидота, — буркнула я, коли він наказав, щоб я за ним повторила. Надто вже яскраво я їх, ті очі, уявляла. Схожі на почищений виноград.

— Хочеш влаштувати панельну дискусію з приводу того, помирати тобі чи ні? — спитала Ада, яка сиділа на тренуванні. — Голова несправжня. Бий!

— Фу.

— «Фу» не змінить світу. Доведеться тобі бруднити руки. Додай характер і яйця. Спробуй знову. Ось так.

У неї сумнівів не було.

— Не здавайся, маєш потенціал, — підбадьорював Гарт.

— Красно дякую, — відповіла я.

Говорила саркастично, але насправді мені хотілося, щоб він бачив мій потенціал. Я втріскалася в нього безнадійно, як цуценя. Але як би я не фантазувала, моя реалістична частина не бачила для нас жодного майбутнього. Варто мені опинитися у Гілеаді, і я, найімовірніше, вже ніколи його не побачу.

— Як посувається? — щодня після тренування питала Ада в Гарта.

— Вже краще.

— Вона вже вбиває великим пальцем?

— Рухається в тому напрямку.

Другою частиною плану тренувань були молитви. Ада намагалася мене вчити. Мені здавалося, в неї виходить незле. Та сама я була безнадійна.

— Звідки ти все це знаєш? — спитала я.

— Там, де я виросла, це знали всі, — відповіла Ада.

— Де це?

— У Гілеаді. До того, як він став Гілеадом. Я побачила, до чого йде, і вчасно вибралася. Багато з тих, кого я знала, не встигли.

— Це тому ти працюєш з «Мейдей»? — знову запитала я. — З особистих причин?

— Усі причини особисті, якщо вже до цього доходить, — відказала вона.

— А Елайджа? Для нього це теж особиста справа?

— Він викладав у юридичній школі, — мовила вона. — Був у списках. Хтось на нього навів. Він перебрався через кордон, не маючи нічого, крім одягу, який був на ньому. Тепер спробуй ще раз. «Отче Небесний, прости мої гріхи й благослови…» Будь ласка, припини хихотіти.

— Пробач. Ніл завжди говорив, що Бог — це уявний друг і з таким само успіхом можна вірити в срану Зубну Фею. Тільки от сраною він її не називав.

— Ти мусиш поставитися до цього серйозно, — сказала Ада. — Бо Гілеад серйозний безумовно. І ще одне: припини лаятись.

— Та я майже й не лаюся, — відповіла я.

Мені повідомили наступний крок: я маю вбратися як вуличне дівчисько й почати жебрати десь, де мене можуть побачити Перлові Діви. Коли вони до мене заговорять, маю дозволити переконати себе поїхати з ними.

— Звідки ти знаєш, що Перлові Діви захочуть мене забрати? — запитала я.

— Це ймовірно, — відповів Гарт. — Так уже вони чинять.

— Я не можу бути вуличною. Не знаю, як поводитись.

— Поводься природно, — знизала плечима Ада.

— Інші безхатченки побачать, що я підробка. Що, як вони питатимуть, звідки я, де мої батьки — що мені їм розповідати?

— З тобою буде Гарт. Скаже, що ти майже не говориш, бо травмована, — відповіла Ада. — Скажімо, вдома було насильство. Це всі розуміють.

Я подумала про насильство з боку Ніла й Мелані. Це було сміховинно.