День четвертий. Неділя. 25 вересня 1938 року
Минаючи університет, я побачив на будівлі великий плакат «Перший день без жидів», група студентів перекривала вхід і перевіряла легітимації. Поруч крутилося кілька репортерів. Помітивши мене, замахали руками:
— Іди до нас! Зара буде сенсація.
— А то яка?
— Буде фест ґранда — жидівські студенти з нашими, — пояснив репортер «Nowego Wieku». — Ми вже бачили в декого в руках палиці й ножі.
— А де поліція? — запитав я.
— Була та й розбіглася, — буркнув Юзеф Майєн з жидівської «Chwili». — Вони ж хитрі... — кивнув на студентів. — В місті водночас відбуваються різні акції. От поліція й бігає туди й сюди. — Він взяв мене під руку і відвів набік. — Хтось їх спеціально нацьковує, розумієш? Я бачив, як передавали гроші. Крутився тут один з колишньої боївки, шептався, давав інструкції, потім зник. Бо то мусить все виглядати як чисто студентський протест. А насправді вони хочуть нас просто вигнати з краю. Чув про Уганду?
— Чому ж не чув? Але хіба то щось поважне?
— Так лише виглядає неповажно. А насправді то ціла програма. До нас в редакцію приходив фацет з Варшави і намагався заохотити писати про таку чудову перспективу, як переселення жидів до Уганди. Мовляв, є на це фінанси, і редакція теж отримає свою долю. Одне слово, то широко закроєний план. З німцями теж все погоджено. Тут і з совєтського посольства був агент, теж щось винюхував.
— Чому ви не взяли своїх фотографів? — запитав я.
— Хе! Брали! Але їм тут таки й порозбивали апарати. Можна фоткати лише їм, а нам зась.
Ми попрощались. Я рушив на Ринок. Ззаду пролунав свист — не знаю, що він означав і кому адресувався, але за мить з провулків вибігли ще студенти і приєдналися до тих, що на вході. Дорогою я не зустрів жодного поліцейського. Ринок був запруджений перекупками і покупцями. З усіх-усюд лунали заманливі пропозиції:
— До мої капусти! До мого кєлю [67] Кєль — савойська капуста.
! Сьвіжа редька!
— До моїх малинових! Самі малинові! Помараньчі, як диня! Три за одного золотого! Бери, пан, штири — най сі страчу!
— Сік — свіжий сік просто з відерка! Чиста шклянка — вчорай мита!
— Та шо, пані, нюха? Виділисте ю? З нюханєм сі пха! Капелюшова! Шо, пані, кєлю не виділа? Жиби я зараз пані мітлою не понюхала!
— Востатні шляґєри просто з моди: «Танґо мільонґа», «Шо пані має під сукенков?», «Чому мене ти зрадила?» за одного золотого.
— Маслянка! Гуслянка! Прецлі [68] Прецлі — печені плетінки, посипані сіллю або маком.
на яях!
Поміж рядами прилавків сновигали верткі хлопчаки, які торгували контрабандою. Я купив у них німецькі папіроси і почвалав на Баторія [69] Баторія — вулиця князя Романа.
до Головної комендатури поліції, що містилася в новому будинку з червоної цегли, оточеного клумбами. Всередині висів добре знайомий запах їдкого цигаркового диму. В кабінеті Обуха панував педантичний порядок, бюрко не було завалене паперами, як у мене, папки складені в рівні стоси. Я простягнув йому записник. За вікном поліційного будинку задріботів дощ, щойно вибило дев’яту ранку. В сусідній кімнаті секретарка клацала на машинці.
Обух розгорнув записник і намагався зрозуміти, що криється за загадковими цифрами й літерами, які мусили правити за прізвища тих, кого шантажував Томашевич. Всього там було чотири пари літер.
— І що нам з того записника? — зітхнув він. — Де певність, що ініціали відповідають імені й прізвищу, а не навпаки?
— Однак його комусь дуже хотілося добути.
— Вони, мабуть, знали, як це читати... Стривай. Тут всього чотири персонажі. Акціонерів було п’ять. П’ятий — Томашевич. Отже...
— Можна сподіватися, що тут саме вони? В тебе ж є список трьох покійників.
Обух витяг з шухляди папку і поклав на стіл список покійних акціонерів.
— Та-ак, що ми тут маємо? Вітольд Поґоржельський... Шукаємо WP. Є? Нема. А PW? Теж нема. А Роман Корда? Нема ні RK, ні KR. Ян Фурса... нічого й близько схожого.
Він важко зітхнув і закурив. Я втупився в записник, намагаючись розгадати, що ж там саме занотовано. Біля цифр стояли дати.
— Знаєш що? Треба звірити дати їхньої смерті з датами виплат. Вони ж по смерті не могли платити. Може, таким чином зрозуміємо, про кого йшлося. Якщо виплати уривалися після дати смерті — це і є наш акціонер.
— Можна спробувати.
Справді — виплати припинялися приблизно за місяць до чиєїсь смерті. Але це нам нічого не дало, бо ініціали однаково не збігалися.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу