Юрій Винничук - Нічний репортер

— У приватній, — сказав я стишеним голосом.

Він ще більше здивувався і сказав:

— Аґнєшка перевдягається. Я скажу їй, що ви її шукали.

Я подякував, стримавши себе й не запитавши, з якою метою вона перевдягається, бо хотілося прикидатися її знайомим, замовив каву і сів за вільний столик. Бармен на хвильку зник, потім вийшов і знову зайняв своє місце з тією знудьгованою міною, що й при моїй появі.

Я зголоднів, але не мав часу чекати гарячу страву, тому за­мовив курячий росіл і дві канапки з паштетом. Щойно закінчив їсти, як за кілька хвилин з’явилася зваблива краля в довгій танцювальній сукні з блискітками. Темне волосся хвилями спадало уздовж скронь і на плечі. Аґнєшка, виявляється, зробила кар’єру — вже не кельнерка, а фордансерка [49] Фордансерка — танцівниця, яка заохочує до танцю відвідувачів у ре­стораціях. . Я ми­лувався нею, поки вона підпливала до мене, тепер у ній впізнати ту саму Аґнєшку, яку знав я, було не просто. Хоча вона й тоді була привабливою, але не такою, як зараз.

Тієї ночі я плентався у звичному своєму хмільному стані через залізничний міст, повертаючись із Левандівки, з того найбільшого львівського задуп’я, де в одній зачучверілій кнайпі я просидів увесь вечір з кількома кумплями після добрячої кампи [50] Кампа — бійка. . Перед тим мені зателефонував Пурцель і сказав, щоб я поміг йому в одній справі. Я не міг відмовити, бо Пурцель теж ніколи мені не відмовляв. То був мій давній знайомий, фаховий батяр, який мав повагу серед злочинної братії і залюбки приєднувався до будь-якої бійки, не питаючи, хто за кого і чому. Коли мені треба було потрапити до такої мордовні, де мене ніхто не знав, я брав його з собою і тоді мав святий спокій.

Здибанку він призначив у шинку на Левандівці. Крім нього я побачив там Прецля, Цєпу, Ґіпса і Швелєра. Усі вони були моцними хлопами. Перші двоє працювали каменярами і клали бруківку. Ґіпс і Швелєр були нерозлучні, вони навіть мали свою маленьку крамничку на Левандівці, на вивісці якої красувалося «Ґіпс і Швелєр». Обоє були муровими, тримали з нами штаму [51] Штаму тримати — товаришувати. і часто приєднувалися до різних акцій.

Цього разу сталася надзвичайна річ, бо Прецльову сестру Сяньку вхопили на вулиці і силоміць заволочили до борделю Казя Мархевки, поглумилися з неї та ще й побили так, що лежить тепер в лікарні.

— Нє, жиби вуна була дуже пурєдна, — казав Прецль, — але, срака-мутика, спучатку зґвалтувати, а потім писук наніц змаґлювати [52] Змаґлювати — побити. ? Та шо то є?

Вирішено було йти до борделю і влаштувати там рейвах, а за одно натовкти Казьові писок. То була доволі смілива затія, бо Казьо Мархевка був не простий собі хлоп, а мав свою банду, утримував зо три борделі і шинок, і зачепитися з ним було доволі ризиковано. Але такі трафунки, як з Прецльовою сестрою, траплялися раз по раз останнім часом. Поліція ради не давала, то залишалося взятися за те діло нам.

Я бачив, як хлопці ховали в кишені кастети, шкіряні палиці зі свинцем всередині й ножі, мені Пурцель дав рукавицю з залізними зазубреними насадками, і ми рушили, перед тим трохи закропившись.

Була зима, сніг тріщав під ногами. Бордель Казя містився в довгій, як стодола, хатині аж під лісом, куди навіть світло ліхтарів не сягало. Вже здалеку чути було п’яні крики, співи, музику, йшла забава.

— Памнітайте, — сказав Пурцель, — б’єму іну Казя і тогу, хто спаскудив Прецльуву сестру. Решта нас не цікавит. Хіба би хто сі прусив ду причастє.

На дверях стояв грубий Тоньо, який працював різником, а вечорами підробляв у Казя брамником.

— А шо то за кумпанія? — визвірився він. — Хто вас ту просив?

— Вступисі, Тоню, — промовив твердо Пурцель. — Бо...

— А бо шо? — їжився Тоньо.

— Бо дістанеш бобу. Нашу тобі то тре?

— Я? Бобу? — він розреготався. — Від вас?

Тут Пурцель зробив різкий гак лівицею і заїхав Тоньові в носа, ніс хряснув, юшка залила пику Тоня, але він обуритися не встиг, бо правиця Пурцеля вмастила його попід груди, і він зм’як, як лантух, з якого висипали пісок, а за мить уже лежав під порогом. Ми переступили через нього і увійшли всередину. Там крутилося в легкому танґу зо два десятки хлопів і дівчат, а сам Казьо сидів у кутку, закинувши ногу на ногу в чорних лис­кучих штиблєтах зі срібними пряжками, і курив дороге циґаро. Гіпс і Швелєр перекрили вихід і нікого не випускали, а як хтось дуже рвався на свіже повітря, то спочатку падав охляп на підлогу і витирав кров з писка. Пурцель відразу посунув до Казя, а ми з Прецлем і Цєпою робили йому дорогу, розкидаючи всіх, хто намагався нам перешкодити. Моя рукавиця показала себе якнайкраще, забарвившись юхою з двох писків.