Лю Цысинь - Проблема трьох тіл

Другою річчю, що лежала на краю столу, був великий товстий блокнот. Спочатку Ван Мяо не міг визначити, із чого він зроблений, поки не побачив нерівний рядочок ієрогліфів, написаних дитячою рукою поперек обкладинки: «Берестяний блокнот Ян Дун». Слово «берестяний» було написано на піньінь [32] Прим. автора й перекл. Піньінь ( 拼音 , pīnyīn) — система романізації (фонетичної передачі звучання ієрогліфів) для китайської мови. Аналог до кирилиці — система Палладія. , а не відповідним ієрогліфом. За минулі роки срібляста кора берези вицвіла, ставши тьмяно-жовтою. Він потягнувся був, щоб взяти блокнот, але потім завагався і, подумавши, забрав руку.

— Беріть-беріть, — вимовила Є Веньцзє, стоячи в дверях, — у цьому блокноті Ян Дун малювала в дитинстві.

Ван Мяо взяв блокнот і уважно переглянув його. Мати скрупульозно датувала кожен малюнок доньки, так само, як хвилинами раніше малюнок сусідської дівчинки у вітальні. Судячи з проставлених дат, Ян Дун почала малювати в цьому блокноті, коли їй минуло три роки. Це дуже здивувало Ван Мяо: як правило, у такому віці діти вже здатні малювати людей і навколишні об'єкти у вигляді чітких геометричних фігур, але малюнки Ян Дун являли собою тільки хаотичні безладні лінії, накреслені без будь-якої системи. Ван Мяо побачив у цих малюнках сильний гнів і відчай через марні спроби висловити щось таке, чого не чекаєш від дитини в такому віці.

Є Веньцзє повільно опустилася на край ліжка; незрячий погляд спинився на блокноті в руках Ван Мяо. На цьому ліжку її донька заснула в останній раз, щоб вже ніколи не прокинутися. Ван Мяо мовчки сів поруч. Ще ніколи йому так не хотілося перекласти на свої плечі хоча би частину тягаря чужого болю.

Є Веньцзє взяла блокнот із рук Ван Мяо і притисла його до грудей.

— Я була поганим педагогом, — сказала вона тихим голосом. — Мені не вдавалося вести навчання Ян Дун відповідно до вікових обмежень. Занадто рано я її ознайомила з деякими абстрактними, навіть небезпечними проблемами. Коли вона вперше виявила цікавість до теоретичної фізики, я застерегла її, що ця сфера наукової діяльності особливо важка для жінок. Вона запитала: «А як же Марія Кюрі?». Я їй тоді відповіла, що Марія Кюрі так і не домоглася повного визнання наукової спільноти, незважаючи на всі свої успіхи, досягнення яких потребувало важкої, виснажливої роботи і відданості своїй справі на межі самопожертви. Але навіть якби не було її внеску у науку, хтось інший посів би її місце і отримав такі самі результати. Ву Цзяньсюн [33] Прим. перекл. Ву Цзяньсюн ( 吴健雄 , Wú Jiànxíong) — американський фізик китайського походження. Брала участь у Мангет-тенському проекті (збагачення уранового палива), поставила (за пропозицією Ян Чжана і Лі Цзундао) знаменитий дослід Ву, який довів незбереження просторової парності у слабких взаємодіях. , правду кажучи, досягла навіть більшого, ніж Марія Кюрі. Але однаково, це не найкраще поле для наукової діяльності жінки. Жіночий тип мислення все ж відрізняється від чоловічого: вміння постійно концентруватися на деталях є важливою конкурентною перевагою для теоретичних дисциплін.

Є Веньцзє помовчала.

— Ян Дун зі мною не сперечалася. Але пізніше я переконалася, що вона справді відрізняється від інших дітей. Наприклад, я пояснюю їй складну формулу. Інші діти б вигукнули: «Яка незвичайна формула! Можна зламати голову!». Вона ж говорила: «Яка витончена і красива!». Неначе описувала букет надзвичайних польових квітів. Після її батька залишилася відмінна, велика фонотека. Вона прослухала її всю й неодноразово, поки нарешті не спинила свій вибір на Бахові. Записи його творів вона заслухала буквально до дір, настільки була зачарована величними пасажами. Украй малоймовірно, щоб дитина, особливо дівчинка, зробила свідомий вибір на користь музики Баха. Спочатку мені здалося, що це просто тимчасова примха, але, коли я її попросила описати її почуття під час прослу-ховування, вона розповіла: «Я заплющую очі і бачу велику, величезну будівлю, яку крок за кроком створює гігант. І коли музика закінчується — будівля постає у всій своїй величній красі».

— Ви дали чудову освіту своїй доньці, — відповів Ван Мяо.

— Ні, це не так. Її світ був занадто просто влаштований, і все, що вона мала в цьому житті — лише умоглядні міркування стосовно не менш абстрактних теорій. І коли вони впали, виявившись безпідставними, у неї не залишилося жодної опори, щоб продовжувати жити.