Лю Цысинь - Проблема трьох тіл

Ван Мяо, несучи кошик із покупками, піднявся слідом за Є Веньцзє до її квартири. Там виявилося зовсім не так безлюдно й тихо, як він собі уявляв: троє дітлахів вовтузилися у великій кімнаті; старшому було більше п'яти, а молодший тільки-тільки робив перші невпевнені кроки. Є Веньцзє пояснила, що це сусідські діти.

— Вони полюбляють грати тут. Сьогодні неділя — і батьки працюють понаднормово, отож лишають їх на мене... О, Нань Нань, ти закінчила свій малюнок? Ох, як гарно! Ти вже придумала назву малюнку? «Каченята на сонечку», як тобі? Ну-бо, бабуся підпише тобі його. Так... І поставимо дату: 9 червня, намальовано Нань Нань. Дивіться, уже пора обідати, що б ви хотіли з'їсти на обід? Ян Ян, тобі тушковані баклажани, як завжди? Дуже добре... Нань Нань? Ти їстимеш стручкову квасолю, як і вчора? Без проблем... Мі Мі, а як щодо тебе? Ти в нас м'ясоїд, але твоя мати каже, що їсти стільки м'яса шкідливо для травлення. Отже, сьогодні рибу? Дивись, яку рибину купила бабуся...

Вона, безумовно, хотіла б онука чи онучку , — думав Ван Мяо, спостерігаючи за тим, як Є Веньцзє вовтузиться з дітлахами. — Але чи захотіла б Ян Дун мати дітей, навіть якби залишилася живою?

Є Веньцзє віднесла покупки на кухню. Повернувшись, вона звернулася до Ван Мяо:

— Сяо [30] Прим. перекл. Сяо ( 小 , xi ǎ o) — дослівно маленький, молодий. У китайській мові вживається перед прізвищем людини, як правило, співрозмовником старшого віку або старшим за посадою. Показує дружнє ставлення і неформальний стиль спілкування. Ван, я зараз замочу овочі й зелень у воді перед приготуванням. Сьогодні у сільському господарстві використовують занадто багато пестицидів, щоб споживати овочі без попередньої обробки. В усякому разі, не варто їх ось так одразу давати дітям. Нехай помокнуть години зо дві. А ти поки що можеш сходити до кімнати Ян Дун, огледітися трохи.

Пропозиція, висловлена Є Веньцзє нібито ненароком наприкінці буденної фрази і яка видавалася найбільш природним розвитком бесіди у світі, змусила Ван Мяо внутрішньо напружитися. Вона, мабуть, прекрасно розуміла справжню мету його несподіваного візиту. Однак не промовивши більше жодного слова і не удостоївши його ще одним поглядом, попрямувала на кухню. Тому збентеження і розгубленість, які відобразилися на його обличчі, вона вже не могла побачити; Ван Мяо їй був особливо вдячний за таке делікатне ставлення до його почуттів. Він прой шов повз дітей, які безтурботно гралися, у бік кімнати, вказаної Є Веньцзє. Він зупинився перед дверима, відчувши, як раптом накочують дивні, давно забуті відчуття з його юності, наповнені мріями і переживаннями — чистими, немов ранкова роса, і крихкими, немов кришталь, із нотками світлого, тихого смутку.

Обережно штовхнув двері — з кімнати несподівано війнуло лісовими пахощами. Здавалося, що він якимось дивом опинився в хатинці лісника в самій гущавині: стіни декоровані коричневими смугами кори якогось дерева; три табуретки, грубо витесані з пнів вікових дерев; стіл, збитий з трьох зрубів іще більш прадавніх дерев. У кутку стояло ліжко, застелене, очевидно, ула-травою [31] Прим. перекл. Ула-трава (乌拉草, wū la cǎo) — один з видів осоки — Осока Меєра (лат. Carex meyeriana). На верхівках рослин міститься опушення, схоже на вату, що використовується як набивний матеріал. , що росте на північному сході Китаю. Все було зроблено зумисне грубо, без найменшого дотику дизайнерської руки. Посада забезпечувала Ян Дун добрим доходом, і вона могла собі дозволити житло в найпрестижнішому районі, однак воліла жити з матір'ю саме так.

Ван Мяо підійшов до столу-зрубу. Він був позбавлений вишуканості, як і все в кімнаті, і дивлячись на обстановку, важко було уявити, що тут могла жити жінка або чоловік з академічними інтересами. Можливо, таких речей тут ніколи й не було, або ж їх уже прибрали. Погляд Ван Мяо спинився на чорно-білій фотографії у простій дерев'яній рамці: маленька дівчинка, Ян Дун, стояла обійнявшись з молодою ще жінкою — Є Веньцзє. Матері довелося присісти, щоб стати однакового зросту з донькою. Порив сильного вітру розкидав і переплутав їхнє волосся.

За спинами матері з донькою було дуже незвичайне тло: металева сітка, наварена на масивні конструкції, затуляла весь небосхил. Схоже це була частина параболічної антени, але такої гігантської, що її краї лишилися далеко за межами кадру.

На фото очі маленької дівчинки були такими великими від переляку, що серце Ван Мяо на секунду завмерло. Здавалося: весь навколишній світ поза фотографією вселяє в неї справжній страх.