Фредрик Бакман - Ведмеже місто

— Ви, хокеїсти, нагадуєте собак. Щоб зробити якусь дурницю, вам потрібна лише нагода. А щоб зробити щось добре, мусить бути привід.

— І що? — бурмоче Беньї.

Адрі всміхається і показує на телефон.

— Братику, перестань морозитися і поїдь до Кевіна, поговори з ним. Бо якщо я ще раз почую дзвінок мобільного, ця штанга полетить тобі в голову.

Амат телефонує Майї десять разів. Сто разів. Вона не відповідає. В Амата далі перед очима кожна деталь, він так напружено думає про те, що сталося, аж намагається переконати себе, що йому, можливо, здалося. Що це непорозуміння. Боже, це було б так чудово, якби все, про що він думав, виявилося несправжнім. Він же був таким п’яним. І ревнував. Амат знову і знову набирає номер Майї, але нічого не каже на автовідповідач. Не надсилає повідомлення. Іде в ліс і бігає там, аж поки його не нудить, поки він не втомлюється настільки, щоб не мати сили думати, він бігає весь день, щоб увечері впасти від утоми.

Кевін стоїть у подвір’ї. Всі хокеїсти звикли грати попри біль У всіх є якась травма. Розтягнутий пах, вивихнуте зап’ястя, зламаний палець. Не минає й тижня, щоб хтось із команди юніорів не сказав, як чекає того часу, коли виросте і зможе грати без ґраток на шоломі. «Роздовбав би цей візок із супермаркету!» І хоч усі бачили, що сталося з гравцем основної команди, якому заїхали шайбою і ключками по обличчю, вони цього не боялися, а навіть прагнули. Ще малими вони бачили гравця, якому після матчу наклали двадцять швів на розірвану і пошматовану половину щоки, але коли хтось запитав у нього: «Це дуже боляче?», він лише посміхнувся: «Ну, так, трохи пече, коли снюс у роті».

Недільний вечір, вілла сім’ї Ердаль ідеально прибрана, порожня й тиха. Кевін стоїть у подвір’ї, забиває шайбу за шайбою. Ще хлопчиськом він навчився грати, не зважаючи на біль. Навіть отримувати від болю задоволення. Кровотечі, переломи, рани, струс мозку — це ніколи не впливало на його гру. Але цього разу все інакше. Через дві подряпини на руці шайби летять вище воріт.

Вхідні двері незамкнені, Беньї проходиться віллою і відзначає, що крім сліду на дверях до підвалу, в які хтось добряче гримнувся на п’яну голову, будинок виглядає як завжди. Так, ніби тут ніхто не живе. Беньї стоїть у дверях на терасу, дивиться, як Кевін запускає шайби на сусідські клумби, ніби б’є наосліп. Коли вони зустрічаються поглядами, Кевінові очі налиті кров’ю і розлючені.

— Нарешті! Я тобі тисячу разів дзвонив!

— Я прийшов, — каже Беньї.

— Ти маєш відповідати, коли я тобі дзвоню! — шипить Кевін.

Беньї говорить повільно, брови загрозливо насуплені.

— Здається, ти переплутав мене з Лютом або з Бубу. Я тобі не слуга. І відповідаю, коли хочу.

Кевін штовхає його кінцем ключки. Вона тремтить від його гніву.

— Ти накурився до відключки, чи що? У нас фінал за тиждень, а всі поводяться так, ніби достатньо того, що вже маємо. Ми мусимо зібрати чуваків і пояснити, чого я вимагаю від них цього тижня! Ти маєш бути на місці! Я не стану терпіти, Що ти розчиняєшся, як дим, коли команда найбільше тебе потребує!

Беньї не певен, чи Кевін, кажучи про дим, пожартував, чи він справді такий дурний, що не розуміє іронії. З Кевіном ніколи цього не знаєш. Він один із найрозумніших і водночас найдурніших серед знайомих Беньї.

— Ти знаєш, чому я звалив з вечірки.

Кевін фиркає.

— Аякже, ти ж, бляха, святий серед нас.

Беньї ні на мить не відводить чіпкого погляду. Коли Кевін не витримує і відводить очі, він запитує:

— Кев, що вчора сталося?

Кевін сміється, розвівши руками:

— Нічого. Всі понапивалися. Сам знаєш, як це буває.

— Що сталося з рукою?

— Нічого!

— Я бачив Майю в лісі. Це не виглядало як «нічого».

Кевін розвертається, ніби збирається вдарити Беньї ключкою. Губи його тремтять, зіниці розгорілися.

— То ТЕПЕР тобі це цікаво? А тобі що до того? Ти вчора тут не був! Тобі більше подобається звалити в Гед і зависати там, а не побути з друзями! З твоєю КОМАНДОЮ!

Беньї мовчить і не відводить погляду від вій Кевіна. Той знову опускає очі й б’є по шайбі, вона пролітає так високо над воротами, що могла би підійти під категорію мисливської зброї. Кевін бурмоче:

— Мені бракувало тебе вчора.

Беньї не відповідає, від цього Кевін завжди втрачає самовладання, тому кричить:

— Беньї, тебе ТУТ не було! Тебе НІКОЛИ нема, коли ти мені потрібен! Лют заблював цілу кухню, хтось звалився на двері до підвалу, там залишився великий слід! Ти не доганяєш, що буде, коли повернеться мій старий і побачить це? Ти доганяєш чи вже прокурив собі все на…