Фредрик Бакман - Ведмеже місто

Перед трагедією усі ми маємо тисячу різних бажань, а після неї — лише одне. Коли народжується дитина, батьки мріють, що вона буде найунікальнішою, але коли дитина хворіє, у батьків раптом залишається лише одна мрія — щоб у неї все було нормально. Багато років після смерті Ісака Міра і Петер мучилися через докори сумління щоразу, коли сміялися. Вони досі можуть спинитися від сорому, коли почуваються щасливими, і роздумують, чи можна вважати зрадою те, що їхнє життя продовжується, коли їхній син їх покинув. Один із найжахливіших ефектів горя полягає в тому, що ми почуваємося егоїстами, коли не горюємо. Неможливо пояснити, які зусилля потрібні, щоб продовжувати життя після похорону, щоб з’єднати сім’ю з уламків, жити зі шрамами. То про що врешті починаєш просити? Просиш про добрий день. Просто один добрий день. Кілька годин забуття.

Тому сьогодні, на ранок після хокейного матчу, Петер і Міра прокидаються радісними. Сміються. Петер насвистує на кухні, а коли Міра виходить з душу, вони цілуються так, як цілуються дорослі, коли забувають, що вони вже батьки. Лео, якому дванадцять, кривиться і вибігає з-за столу. Мама з татом сміються, їхні губи ще так близько. Просто один добрий день.

Майя чує їх зі своєї кімнати, вона лежить у ліжку, щільно загорнувшись у ковдру. Батьки ще навіть не знають, що вона повернулася, думають, що Майя ночує в Ани. Коли вони заглянуть до її кімнати і здивуються, Майя пояснить, що захворіла, а насправді вона вдягнена у дві тренувальні форми, щоб лоб став достатньо гарячим. Вона не може розповісти батькам правду, не може так безсердечно з ними повестися, вона знає, що цього їм не пережити. Майя розмірковує не як жертва, над якою вчинили насильство, а як той, хто скоїв злочин: усі її думки лише про те, що ніхто ніколи не повинен дізнатися і що треба приховати всі докази. Тому, коли тато повезе Лео на тренування, а мама поїде по покупки, Майя прокрадеться до ванної і відпере одяг, у якому була вчора, щоб ніхто не побачив плям. Вона покладе розірвану блузку в пакет і рушить до виходу. Але на порозі зупиниться і кілька годин стоятиме перед дверима, тремтячи від страху. Вона так і не наважиться піти до сміттєвого бака.

Тисяча бажань було вчора, сьогодні — лише одне.

Кожна сестра Беньї спілкується по-своєму. Молодша, Ґабі, — говорить, середня, Катя, — слухає. Старша, Адрі, — кричить лайкою. Якщо маєш молодших двох сестер і брата, а батько йде до лісу з рушницею і не вертається, стаєш дорослішою значно швидше, ніж потрібно, і, може, жорсткішою, ніж насправді хочеться.

Адрі не дозволяє Беньї виспати похмілля і будить його, щоб він допомагав їй із собаками аж до обіду. Закінчивши роботу, Адрі тягне брата до підсобки, перебудованої на невеликий тренажерний зал, і змушує піднімати тягарі, поки він не проблюється. Беньї не ниє. Він ніколи не ниє. Ще кілька років тому Адрі відтискала прес більше разів, але коли він її наздогнав, то швидко зумів добряче випередити. Адрі бачила, як він перекидав дорослих чоловіків у «Коморі», коли вони сказали щось криве про Катю. На самоті сестри часто про це говорять — про те, що бачать в очах свого меншого брата, коли він не на жарт злиться. Їхня мама завжди каже, що «невідомо, яким би став цей хлопець, якби не хокей», але сестри добре знають, що з нього вийшло б. Вони бачили таких чоловіків у «Коморі», і в тренажерному залі, і в тисячі інших місць. У них зіниці тонуть у темряві.

Хокей дав Беньї прив’язаність, структуру, правила. Але передусім оцінив його найкращі риси: неймовірно добре серце й абсолютно незламну відданість. Сфокусував його енергію на тому, щоби щось створити, а не зруйнувати. Беньї все дитинство спав, тримаючи ключку, і часом Адрі здається, що він і зараз так спить.

Коли менший брат відпускає штангу, скочується з лавки і втретє блює, Адрі подає йому пляшку з водою і сідає поруч на табуретку.

— Ну. В чому проблема?

— Просто я перепив, — стогне Беньї.

У нього дзвонить мобільний. Цілий день чути дзвінки, але Беньї не відповідає.

— Який ти осел — я не про живіт, а про проблему ось тут, — стогне вона і тицяє його у скроню.

Беньї витирає рота тильним боком долоні й малими ковтками п’є воду.

— Та є одна… справа. З Кевіном.

— Посварилися?

— Типу того.

— Ну?

— Просто херня.

Телефон далі дзвонить. Адрі знизує плечима і лягає на лавку. Беньї стоїть позаду, пильнує штангу, коли вона її відтискає. Йому завжди хотілося, щоб сестра далі грала в хокей, вона б вибила все лайно з юніорів. У дитинстві вона кілька років грала в жіночій команді Геда, але врешті мамі стало заважко возити її туди й назад кілька вечорів на тиждень. У Бйорнстаді жіночої команди нема і не було. Беньї часом думає, якою крутою могла б стати його сестра. Вона розуміє гру, кричить на нього за ті самі тактичні помилки, що й Давід. І вона любить цю гру. Як і її брат. Закінчивши зі штангою, Адрі поплескує його по щоці: