Фредрик Бакман - Ведмеже місто

Фрак хвилювався, що син не захоче грати в хокей, що це призведе до того, що його, як тата, виключать зі спільноти. Він не тямився зі страху від думки, що хлопчик почне займатися спортом, у якому його тато нічого не розуміє і тому перетвориться на такого розгубленого старого на трибуні, який не обізнаний з правилами гри і не може брати участь в обговореннях. Він не хотів, щоб син соромився його.

— Віддай мені зарядне! — кричить хлопчик своїй старшій сестрі.

Він майже підліток, колись доводилося виганяти його на тренування, а тепер неможливо звідти забрати, тепер він просить і благає зовсім про інше. Останнім часом просить дозволити йому тренуватися в Геді. Бо так зроблять усі найкращі гравці.

— Це не ТВОЄ зарядне, ти, мала дурепо, це МОЄ! — кричить малий до сестри, а вона заходить до своєї кімнати і гримає дверима.

Фрак простягає руку, щоб торкнутися до нього і щось сказати, але той не бачить тата і вже копає в двері й кричить:

— Віддай сюди зарядне, чортова КУРВА, однаково в тебе нема хлопців і тобі нема з ким говорити! Одразу видно, що ти тільки МРІЄШ, щоб тебе зґвалтували, але ніхто навіть НЕ ХОЧЕ!

Фрак уже й не пам’ятає, що було потім. Пригадує лише, що Елісабет нажахано тягне його ззаду за руки, щоб він послабив хватку. Син перелякано висить у величезних руках свого тата, який раз у раз товче його об стіну і кричить. Донька відчиняє двері, оніміла від шоку. Врешті Елісабет вдається повалити на підлогу свого чоловіка, який важить понад сотню кілограмів, він лежить і обіймає свого малого, і вони двоє плачуть — один від страху, а інший — від сорому.

— Не можна, щоб ти став таким. Я не можу допустити, щоб ти став… я люблю тебе, я так сильно тебе люблю… ти мусиш стати кращим за мене… — повторює Фрак знову і знову синові на вухо, не відпускаючи його з обіймів.

Фатіма з ваганням заводить малий автомобільчик. Це батьки Бубу позичили їй авто, вони ще й умовляли її погодитися.

Вона бачила розбите обличчя Бубу, таке саме, як і в Амата, але нічого не запитала. І зараз нічого не каже. Просто везе свого сина повз Гед, через ліс, до більшого міста, де буде така крамниця, яку він шукає. Проїжджаючи повз магазин товарів для спорту, Фатіма питає, чи не потрібно йому щось для хокею. Амат хитає головою і нічого не каже про те, що восени, можливо, в них навіть не буде клубу, за який можна грати. Тоді в мами, можливо, не буде роботи. Ніхто не згадує про те, як їм витратити п’ять тисяч крон. Він заходить у магазин, вона чекає за дверима. Продавець довго допомагає вибрати найкраще, що відповідало б сумі, врешті Амат виходить із покупкою, незграбно кульгаючи, щоб не відчувати, як зламане ребро з кожним кроком прошиває йому легені.

Вони їдуть додому, повертають, не доїжджаючи до Улоговини, — до вілл у центрі міста. Фатіма чекає в машині, Амат залишає пакунок на сходах.

Майї нема вдома. Гітара лежатиме на сходах, поки вона не повернеться. «Кращого інструменту за п’ять тисяч нема, дівчина буде любити його навіть через десять років!» — запевняв продавець.

Фрак заходить у «Хутро». Стоїть посеред бару — волосся розкуйовджене, шапка в руці. Рамона кладе долоні на барну стійку.

— Ну що?

Фрак відкашлюється.

— Скільки зараз спонсорів у «Бйорнстад-Хокей»?

Рамона кашляє і вдає ніби рахує на пальцях.

— Думаю, що в сумі виходить один.

Фрак стискає щелепи, аж рухаються щоки.

— Може, скласти тобі компанію?

Рамона скептично дивиться на Фрака. Потім відвертається і йде віднести замовлення. Повертається з двома склянками, одну ставить перед Фраком, іншу випиває сама.

— Ти, хлопче, бізнесмен. Спонсоруй Гед, так буде краще для твого місцевого магазину.

— «Гед-Хокей» — не мій клуб.

Рамона наморщує носа.

— Не впевнена, що тобі вдасться врятувати свій клуб.

Кутики губ Фрака опускаються, він заплющує очі і з таким самим нещасним виглядом розплющує їх.

— Я продам магазин у Геді. Елісабет нарікає, що я забагато працюю.

— І ти зробиш це заради клубу?

— Я зроблю це заради кращого клубу.

Рамона з викликом хмикає.

— То що ти від мене хочеш? Не знаю, що я тут, по-твоєму, продаю, але ж не золото.

— Я хочу, щоб ти засідала в правлінні.

— Хлопче, та ти п’яний!

— Щоб урятувати клуб, нам потрібен справжній хлоп. А в Бйорнстаді з усіх хлопів ти найкрутіша.

Рамона хрипко сміється.

— Ти завжди був хворий на голову. Можна подумати, що тебе ставили на ворота.

— Дякую, — розчулено бурмоче Фрак.

Бо воротарем був Гольґер. Це комплімент тут, у «Хутрі». Рамона відносить іще одне замовлення. Повертається і ставить перед Фраком пиво, а собі бере каву.