Фредрик Бакман - Ведмеже місто

— Пробач… — шепоче Кевінова мама.

— Це не ваша провина, — каже Майя.

Одна з них падає. Інша починає підніматися.

Бах-бах-бах.

Відданість. Небагато слів у командних видах спорту, які так складно пояснити. Відданість завжди вважають позитивною рисою характеру, і багато хто скаже, що найкращі вчинки заради інших людей ми робимо з почуття відданості. Проблема лише в тому, що дуже багато жахливих вчинків ми робимо з тієї самої причини — через відданість.

Бах. Бах. Бах.

Амат стоїть біля вікна в кімнаті Захаріаса і бачить, як перший з них з’являється між будинками. На голові каптур, обличчя закрите шарфом. Захаріас саме вийшов у ванну. Амат міг би попросити його піти з ним. Або сховатися тут на ніч. Але він знає, що та замаскована постать шукає його, знає, що за нею прийдуть інші. Вони стоять один за одного, на цьому тримається команда, і їхня ненависть зараз ніяк не пов’язана з тим, чи вірять вони в те, що зробив або не зробив Кевін. Ідеться про те, що Амат пішов проти команди. Вони — армія, і їм потрібен ворог.

Тому Амат прокрадається в коридор і вдягає куртку. Він не хоче, щоб через нього побили Захаріаса, і не може ризикувати, щоб вони ще, чого доброго, пробралися до квартири його мами, коли полюватимуть на нього.

Коли Захаріас виходить із ванної, його найкращий друг уже пішов. Із відданості.

Бах. Бах.

Анн-Катрін саме стоїть у вікні будинку біля автомайстерні, коли вони з’являються з-за дерев. Першим іде Лют, за ним вісім чи дев’ять хлопців. Хтось із команди юніорів — цих вона впізнає, — є кілька ще кремезніших — їхні старші брати. Усі в худі й темних шарфах. Це не команда, не банда — це натовп, готовий до лінчування.

Бубу виходить їм назустріч. Анн-Катрін бачить крізь вікно, як її син стоїть, схиливши голову, а Лют кладе руку йому на плече, пояснює стратегію, дає накази. Ціле життя Бубу хотів одного — належати до групи. Мама бачить, як її син намагається щось пояснити Люту, але той втрачає самовладання. Він кричить і штовхає Бубу, приставляє вказівного пальця тому до лоба, і навіть з вікна мама може прочитати по його губах слово «зрадник». Молоді чоловіки натягують на голови каптури, закриваються шарфами і зникають між деревами. Син Анн-Катрін залишається стояти, а тоді передумує.

Кабан схилився над двигуном, коли Бубу заходить у гараж. Тато трохи випростує спину, вони скоса глипають один на одного, але не зустрічаються поглядами. Тато мовчки повертається до копирсання у двигуні. Бубу бере своє худі й шарф.

Бах.

Філіп вечеряє з батьками. Вони небагато розмовляють. Філіп — найкращий захисник у команді, одного дня він досягне великих успіхів. У дитинстві, коли він безнадійно відставав від своїх ровесників за фізичними параметрами, всі сподівалися, що цей хлопець перестане грати, але він не перестав — не перестав боротися. Коли він був найслабшим у команді, то навчився компенсувати це, читаючи гру, завжди з’являвся в потрібному місці в потрібний час. Зараз він один із найсильніших гравців. І один із найвідданіших. Він був би страшною силою в групі хлопців у каптурах і шарфах.

Ресторан у Геді не з найкращих, але мама наполягла, щоб вони поїхали туди саме сьогодні, відразу після зустрічі в клубі й усією сім’єю. Вони сидять у ресторані аж до закриття. Тож коли хлопці, яким Філіп ніколи не зміг би відмовити, дзвонять у двері їхнього будинка, Філіп опиняється, ніби під час гри, в потрібному місці в потрібний час. Не вдома.

Бах.

Амат тремтить через вітер, але навмисно стоїть під ліхтарем. Хоче, щоб вони помітили його здалеку, щоб більше ніхто не втрутився. Чому він на це зважився — відповіді так і не знатиме. Можливо, тобі врешті-решт набридає страх, коли занадто довго боїшся.

Він не знає, скільки їх наближається між будинками, але в їхніх постатях безпомилково відчувається жорстокість, і Амат розуміє, що навіть не встигне зробити перший удар, як вони разом накинуться на нього. Серце вискакує з грудей. Він не знає, чого вони хочуть — налякати його, провчити, щоб знав на майбутнє, чи справді зробити так, щоб він ніколи вже не зміг грати в хокей. Один із них тримає щось у руці — напевно, битку. Вони минають найближчий до Амата ліхтар, і ще в чиїйсь руці зблискує металева труба. Від першого удару Амат захищається передпліччям, але за мить отримує другий по потилиці, біль ніби струмом прошиває йому хребет, а далі його б’ють залізною трубою по стегну. Він продирається і прогризається крізь тіла, але це не бійка, а розправа. Уже закривавлений, він падає на сніг.