Фредрик Бакман - Ведмеже місто

Він сидить на ліжку, обіймає хлопця. Обіцяє, що все буде добре. Що він ніколи його не зрадить. Що він ним пишається. Човен, можливо, хитає, але за борт вода не переливається. Ноги у всіх сухі. Кевін обертається до тренера й запитує пошепки, ніби він знову учень молодших класів:

— Сьогодні тренування, правда? Можна мені прийти?

На табуретці у спальні сидить мама і згадує його дитинство. Кевіну було десять-одинадцять років, вони з чоловіком поверталися додому із закордонних поїздок, а в цілому будинку панував безлад. Тато завжди сварився, він не помічав, яким ретельним був цей хаос, а от мама швидко побачила його модель. Переставлені були одні й ті самі речі, ті самі картини висіли криво, смітник був повний недоїдків з контейнерів, які викидали одночасно.

Коли Кевін став підлітком і почав влаштовувати вдома вечірки, мама поверталася в будинок і бачила, що її син постарався, щоб усе виглядало так, ніби його не було вдома. Але раніше, коли Кевін був малим і він гордо зізнавався татові, що не боїться залишатися сам, йому доводилося приходити додому в останній вечір і перевертати весь будинок, щоб не було помітно, що весь цей час він ночував у Беньї.

На стільці в кухні сидить тато, навколо ведуть розмови його друзі й ділові партнери, але він уже не розрізняє слів. Він знає, що його становище в цьому місті, його статус у цій групі чоловіків тримається виключно на його грошах. Ніхто з цих чоловіків не грає в гольф з бідняками, йому це відомо, бо він сам колись був бідним. Усе життя він прагнув досконалості, але не через марнославство, ні, це була стратегія виживання. Він ніколи нічого не отримував задурно, ніколи не міг дозволити собі вийти за рамки того, що дозволено дітям, які народжуються багатими. Він переконаний, що це і стало основою його успіху — постійна готовність більше працювати і боротися завзятіше, ніж усі інші. Постійна гонитва за абсолютною досконалістю полягає в тому, щоб не задовольнятися досягнутим, не ставати лінивим. Життя такого типу не можна жити впівсили, робота й особисте зливаються в одне, усе в житті стає твоїм відображенням. Навіть твої діти. Тріщина на фасаді може стати проваллям.

Можливо, йому й хотілося поговорити з Кевіном, забираючи його з поліції, але кожне слово перетворилося на крик. Він, який пишається з того, що завжди тримає себе в руках і ніколи не підвищує голосу, кричав так, аж трусився автомобіль. Можливо, він хотів би кричати про те, що сталося, але простіше було кричати про причину:

— ЯК, ЧОРТ ЗАБИРАЙ, МОЖНА НАВАЛИТИСЯ ЗА ТИЖДЕНЬ ДО ФІНАЛУ?!

Простіше говорити про причину, а не про саму проблему. Для батька, який працює з цифрами, математика дає прийнятну модель пояснення: якби не сталося X, то не відбулося б Y.

Якби Кевін не влаштував вечірку, попри обіцянку батькам, що цього не буде, якби він не напився, якби не повів дівчину до своєї кімнати, вони б не мали цієї проблеми.

Але тепер у тата нема вибору. Не можна, щоб хтось оббріхував його сина, не можна допустити, щоб хтось нападав на його сім’ю. Коли втрутилася поліція, коли вони витягнули Кевіна з автобуса на очах у всього міста, коли почали телефонувати журналісти з місцевої газети — тоді вони перейшли межу, де ще могло бути мирне вирішення справи. Тепер уже пізно. Кевінів тато має підприємство, яке носить його ім’я, і якщо хтось його заплямує, це знищить життя всієї сім’ї. Він не може дозволити їм перемогти, не може дозволити їм навіть існувати, недостатньо просто зашкодити їм. Він буде переслідувати їх усіма можливими методами, на які здатен.

У цьому будинку вже ніхто не думає, що правильно, а що ні, тепер усі думки лише про виживання.

Давід із Кевіном не встають з ліжка, коли тато відчиняє двері. Стоїть перед ними, втомлений і блідий, і врівноважено пояснює:

— Я розумію, що зараз вам думається лише про хокей, але, якщо ви взагалі хочете, щоб в наступному сезоні була основна команда, в якій один буде грати, а інший стане тренером, то уважно мене слухайте. В клубі залишається або Петер Андерссон, або ви. Іншого варіанту не буде. Його дочка бреше, для цього в неї може бути тисяча причин. Можливо, вона переспала з тобою, бо закохалася, а коли зрозуміла, що її любов не взаємна, то вигадала зґвалтування. Може, її тато дізнався про те, що сталося, розлютився, і тоді вона збрехала для захисту, бо їй хочеться залишатися для своїх батьків невинною дівчинкою. Невідомо. П’ятнадцятирічні дівчата бувають ірраціональні…

Давід із Кевіном мовчки дивляться в підлогу. Вони обидва пам’ятають, як Кевін отримував запрошення від великих клубів, але не погоджувався їхати, бо не хотів залишати Беньї і свій дім, бо йому було страшно. Тоді Давід умовив Кевінового тата, щоб дозволив йому залишитися в Бйорнстаді. Він пообіцяв, що хлопець отримає тут таке саме тренування, рано потрапить до основної команди, досягне ще більших успіхів, коли стане професіоналом. Тато Кевіна погодився, бо Давід мав стати тренером основної команди, а ще це рішення тільки збільшило популярність його підприємства в регіоні. Кевін був хлопцем із Бйорнстада, його тато — чоловіком із Бйорнстада, все було так, як повинно бути. У цей образ батько інвестував багато грошей. А тепер він усерйоз показує на Кевіна і каже: