Фредрик Бакман - Ми проти вас

Це похорон однієї жінки, але вона була багатьма різними жінками для тих, хто залишився без неї.

Кожна людина в тій церкві хотіла би ще про щось запитати в Анн-Катрін. Так на нас впливає чиясь смерть.

Петер і Міра тепер живуть наче паралельними життями, а не одним спільним. Після похорону вони виходять із церкви разом, але між ними зберігається відстань — саме така, щоб випадково не торкнутися руками. Сідають кожне у свій автомобіль, але ні Петер, ні Міра не заводять двигуни. Почуваються зламаними, кожне у своєму кінці стоянки.

Це жахливо — бути залежними від інших людей, Міра й Петер завжди про це знали. Кілька років тому, літньої ночі, вони сиділи на сходах перед будинком. У новинах повідомили про автомобільну аварію, в якій загинули двоє дітей, і тоді Міра з Петером знову відчули власне горе. Бо втрату своєї дитини переживаєш усе життя. Міра прошепотіла: «Господи… любий, це було так боляче… коли Ісак помер, якби я опинилася одна з таким болем… я позбавила би себе життя». Можливо, вони з Петером зуміли разом це витримати, бо не вірили, що зможуть існувати заради самих себе. Тому вони постійно спрагло шукали щось живе, заради чого їм варто дихати: вони мали одне одного, дітей, роботу і ціль, хокейний клуб, місто.

Петер дивиться крізь вікно і бачить, що Міра досі сидить у своєму авто. Він виходить, підходить до Міриної машини, відчиняє двері з протилежного від водія боку та обережно каже:

— Люба, нам треба до них поїхати. До Кабана і дітей.

Міра напружено киває і витирає підводку з ледь помітних зморщок біля очей. Коли помер Ісак, Кабан і ще один Петерів друг дитинства, Фрак, одразу ж прилетіли до Канади. Вони розуміли, що Петер із Мірою будуть у стані шоку, тому Фрак допомагав їм із усіма практичними справами, довідками, документами, страхуванням. Кабан спочатку просто сидів на сходах перед будинком, не знаючи, за що йому взятися. Він ніколи не бував за кордоном. І якось звернув увагу, що перила сходів були поламані, а перила ж однакові як у Бйорнстаді, так і в Канаді, тож Кабан узяв інструменти й відремонтував їх. А потім кілька днів просто ремонтував різні речі.

— Поїдемо твоїм авто чи моїм? — шепоче Петер.

— Моїм, — каже Міра і забирає свою сумочку з пасажирського сидіння.

Вони їдуть додому до Кабана і його дітей. На півдорозі Міра обережно простягає руку до важеля перемикання передач, Петер торкається до її долоні. І міцно затримує у своїй.

Фатіма, Аматова мама, вже на місці. Готує їсти на кухні, Міра береться їй допомагати. Амат теж тут, він іде до Бубу та його сестер і каже те єдине, що підліток здатен сказати своєму другові, який втратив маму:

— Зіграємо?

Вони беруть ключки і шайбу. Бубу знову зав’язує на голові краватку, бере за руки сестер, і вони йдуть на озеро. Його поверхня вже вкрилася кригою, світ став білим, і вони грають так, ніби тільки ця гра має значення.

Петер знаходить Кабана у майстерні, той уже почав працювати. Треба чимось зайняти руки, щоб не розірвалися груди.

— Я можу чимось допомогти? — запитує Петер.

Кабан стоїть спітнілий і розгублений, він просто бурмоче:

— Буря пошкодила дах, глянеш, що там зараз?

Від горя з людиною всяке може трапитися — і чоловік забуває, що в його друга обидві руки ліві: бо ж у Канаді той навіть не вмів полагодити перила на своїх сходах. Але Петер любить Кабана тією любов’ю, яку відчувають діти до своїх найкращих друзів, тому він бере драбину й вилізає на дах.

Поки він там сидить, не маючи ані найменшого уявлення, з чого почати, лісом тягнеться вервечка автомобілів. Спочатку Петер думає, що це родичі Кабана, але автівки зупиняються, і з них виходять молоді чоловіки.

Теему і Відар виходять першими, за ними — Павук і Столяр, а потім іще з десяток чорних курток. Зазвичай сюди вони приїздять ремонтувати свої автомобілі й снігоходи, їхні батьки — теж, бо якщо в цих краях ламається снігоочисник чи лісозаготівельна машина, або навіть якийсь нещасний електричний чайник — люди йдуть до Кабана. Але тепер вони приходять сюди, бо щось зламалося всередині самого Кабана. Теему заходить до майстерні, тисне масну руку автомеханіка й каже:

— Прийми наші співчуття. Як тобі допомогти?

Кабан витирає з обличчя піт і бруд.

— З ким прийшов?

— Є столяр, електрик, кілька просто сильних хлопців, а кілька взагалі, бляха, ні на що не здатних, — відповідає Теему.

Кабан ледь усміхається.

Петер іще сидить на даху, коли туди залізають Столяр і Павук. Вони стоять, витріщившись один на одного, а тоді Петер глибоко вдихає і визнає: