Фредрик Бакман - Ми проти вас

Майя думала, що Ана розсердиться, але вона тільки засміялася і сказала: «Тепер я бачитиму цю тріщину щоразу, коли буду робити фотку, тож на всіх моїх кадрах будеш ти, дурепко!».

За це Майя і любила свою найкращу подругу, але тепер вона самотньо сидить перед комп’ютером і дивиться на знімки Беньї і вчителя, знову і знову, і бачить тільки ту риску у верхньому куті. Ту саму риску на кожній фотографії.

Маленьку, майже непомітну тріщину. З якої зяє темрява.

Мине час, і вже ніхто з нас не зможе точно засвідчити, хто і що казав, або яким чином потрапили в інтернет різні фотографії. Але всі побачили знімки, на яких Беньї цілує вчителя. Багато людей не стануть цим перейматися, але вони мовчатимуть, і тому чути лише голоси інших. Які стануть виправдовувати свої дії ось чим: вони просто ПЕРЕЙМАЮТЬСЯ. Цим містом, і хокейною командою, і самим Беньяміном. Вони переймаються школою. Переймаються дітьми.

Група батьків телефонує директору і вимагає провести зустріч. Серед них є Маґґан Лют, мама Вільяма Люта. Вона входить до батьківського комітету і просто робить те, що повинна, «нічого особистого», підкреслює вона на зустрічі, «у нас нема злоби на когось, ми просто батьки і хвилюємося». Але Маґґан наполягає, що вчителя треба звільнити. Ні, не через те, що він якийсь… не такий, як інші, та звісно, що ні! Але ми не можемо миритися з тим, що він мав статевий зв’язок із учнем! І це після всього, що тут сталося! Спочатку зґвалтування, а тепер це? Не має жодного значення, хлопчик це чи дівчинка — хіба не слід ставитися до всіх однаково?

Одне завжди пов’язане з іншим, якщо це для нас вигідно.

— Хіба можна почуватися в безпеці, якщо такий учитель навчає наших дітей, ми ж навіть не знаємо, що в нього… на думці! — дивується один із батьків.

Директор запитує, що саме має на увазі той батько, кажучи, що у вчителя щось «на думці», але Маґґан Лют шипить:

— Ви самі знаєте, про що мова!

— Ну а ЦЕ тоді що? — вигукує ще хтось із батьків, кидаючи директору на стіл якийсь папірець.

— Це висіло на дошці оголошень у коридорі! Ця вчителька, Жанетт, буде навчати учнів БИТИСЯ! — докидає Маґґан Лют.

— Це… єдиноборства… вона запрошує учнів на тренування з… — директор робить спробу щось пояснити, але його вже звично перебивають:

— НАСИЛЬСТВА! Тренування з НАСИЛЬСТВА! То один учитель починає статеві стосунки з учнем, а інша хоче битися з ними! Що це за школа така під вашим керівництвом?

І тоді Маґґан Лют заявляє:

— Я буду телефонувати політикам!

Так вона й робить. Першим їй відповідає Річард Тео.

Майя так сильно гримає у двері Аниного будинку, аж собаки заходяться гавкотом, ніби вона зараз розвалить цілу стіну. Ана відчиняє, вона бліда й безсила, почувається розбитою і сама себе ненавидить. Але Майя занадто розлючена, щоб стримувати свій гнів, і тому зразу кричить:

— ЦЕ ТИ ЗРОБИЛА ФОТО! ЯК ТИ МОГЛА?

Ана істерично задихається, схлипує і шмаркає, аж ледве може вимовляти слова:

— Це не… Майє, я його поцілувала. Я ПОЦІЛУВАЛА його! Він міг би сказати, що… він міг би СКАЗАТИ, щоб я просто… я думала, що в нього є дівчина, але він… я поцілувала його! Я… якби він просто сказав, що…

Майя не дає їй закінчити, вона тільки хитає головою і спльовує на землю між собою і своєю найкращою подругою. Відтепер їхньої дружби не існує.

— Ано, ти така сама, як і решта у цьому місті. Вважаєш, що маєш право скривдити інших, якщо не отримуєш того, що хочеш.

Ана ридає, аж не має сили втриматися на ногах. Так і падає просто на порозі. Але Майя не підхоплює її — вона вже пішла геть.

Можливо, це правда, як усі й кажуть: нічого особистого в цьому нема. Можливо, це стало тією краплею для людей, які давно відчували, що до них повернулися спиною. Зникають робочі місця, політики зайняті махінаціями, лікарню збираються закрити, а у фабрики змінюється власник. Журналісти з’являються лише тоді, коли стається щось погане, і на думці в них одне — показати місцевих жителів у негативному світлі, як обмежених і забобонних. Можливо, хтось тут вважає, що політики стає забагато — і вже доста. Стільки змін змушені приймати ці працьовиті люди, яким і так довелося багато пережити. Можливо, справа навіть не в Беньї чи вчителеві, і не в Елісабет Цаккель або ще в комусь. Можливо, ті, хто пишуть в інтернеті, — це просто «якісь гнилі паскуди». Можливо, ніхто не хотів нашкодити, але «в розпалі боротьби можна трохи погарячкувати». Можливо, ми станемо пояснювати, що «стільки всього сталося нараз, а питання дуже складне, і у всіх нас є почуття».