Андрій Курков - Ключі Марії

— Прошу пана, я так перелякалася! Думала, жи мене знову заберут до цюпи, — голос її тремтів.

— Що вони хотіли? — запитав професор.

— Допитувалися, про що з вами балакала тота студентка. Але я почула тільки кінець вашої розмови... Нє-нє, не подумайте, що я підслуховувала. Але як зачула-м, що ви на неї кричите, то підбігла-м, жиби, може, чим помогти. Ну, а тоді й дістала в чоло, — вона усміхнулася. — Але то таке. Отже, я їм то всьо вповіла і вони мене відпустили.

— Ти щось підписувала?

— Аякже! — вона блиснула настрашеними очима. — Мусила-м підписати.

— Що?

— Ну, що... Жи буду вас пильнувати і доповідати їм, хто до вас заходит, хто телєфонує.

Так ото й настав день, коли Курилас уже й сам дозрів до того, що треба тікати. Яким чином — не уявляв собі, але думка про втечу не покидала його після чергового виклику до управління НКВС.

За певний час йому вдалося намацати у книзі Єноха окремі ключі, які наблизили його до розгадки. Перше, що його здивувало — це кількість різних цифр, розсипаних по тексту. Вони нічим і ніяк до нього не промовляли, та щось у них було магічне і манливе. Вони інколи повторювалися, а інколи творили нові комбінації, та розшифрувати їхню доцільність у тексті не вдавалося.

Несподівано буденна розмова з дружиною за сніданком наштовхнула його на підозри, що він уже близький до розгадки. Дружина заговорила про сина.

— Це вперше наш Олесь у такий день поза домом.

— У який день? — не зрозумів Курилас, утративши дням лік.

— А ти так запрацювався, що й не згадав, що нині в Олька уродини?

— Уродини... — прошепотів Курилас і, кинувшись до кабінету, розгорнув манускрипт.

Він спочатку думав, що в коптському манускрипті фігурує давньоєгипетське літочислення, пов’язане з Сиріусом. Проміжок часу між двома сходженнями Сиріуса, які збігалися з літнім сонцестоянням і розливом Нілу, складав 365,25 діб. Проте єгиптяни вважали, що в році є 360 днів по 30 у кожному місяці, а решту п’ять днів додавали наприкінці останнього місяця.

У єгиптян було три пори року по чотири місяці:

час повені (ахет) — з середини липня до середини листопада;

час сходів (перет) — з середини листопада до середини березня;

час посухи (шему) — з середини березня до середини липня.

Коптський календар мав, як і єгипетський, теж три пори року. Він складався з тринадцяти місяців: дванадцять місяців по тридцять днів і був ще додатковий місяць з п’яти або шести днів, залежно від того, високосний рік чи звичайний. Рахунок років у коптському календарі вівся з 284 року, коли прийшов до влади імператор Діоклетіян, який улаштував переслідування християн.

Книга Єноха вістила про всі колишні й наступні уродини Богородиці та її лицаря. Інколи їхні уродини збігалися, інколи ні. Увагу професора привернув 1634 рік. Точніше дванадцятий день місяця «мехіра», себто червня. Для тих, хто розписував календар, цей рік ще не настав. Але оскільки літочислення велося з 284 року, то це був не 1634 рік, а... 1918! Того дня і року народжується Діва! Тобто вже народилася. А також її лицар.

Але це також день і рік народження його сина!

Далі описувалися знаки, за якими можна розпізнати їх обох. Курилас відчув, як гаряча печія піднімається в грудях від хвилювання. Він зірвався з місця і побіг на кухню. Дружина саме помагала служниці ліпити пироги. Професор узяв її за руку і, нічого не пояснюючи, вивів на балкон. З центральних вулиць долинали оптимістичні пісні, які транслювали гучномовці. Курилас приклав палець до вуст і запитав ледь не у вухо:

— Скажи мені... але тихенько. Де в нашого Олька родимка на грудях?

— О, Господи! — смикнулася дружина, але теж зашепотіла. — Налякав мене. Навіщо тобі?

— Кажи скоро.

— Під лівим пиптиком.

— У вигляді серпа?

— Ну, то як кому. Кому серп, кому рогалик... Ти вже все геть позабував?

— Ні, не забув. Просто уточнюю. Мусив переконатися. Серп вигином донизу. Правильно?

— Правильно, правильно. Ти поясниш у чому річ?

— Це неймовірно!

Він вхопився за голову і знову вибіг до кабінету. Дружина ошелешено дивилася йому вслід, нічого не розуміючи, але відчула, що втручатися поки що не варто.

Курилас озброївся лупою і знову занурився в манускрипт.

«Діва шукатиме вартового і знайде його в день, коли це буде потрібно. Але ні Діва, ні вартовий не відатимуть, ким вони є. Їх поведе до мети дух невидимий і підкаже, що робити і де причаїлася небезпека. А хто наблизиться до розгадки, де й коли можна Діву вистежити, ризикує життям, бо Діва може бути як милосердною, так і жорстокою, безжальною».