Андрій Курков - Ключі Марії

— Гітлер не бере слухавки? — засміявся Олесь.

— Там зараз таємна нарада. Триватиме увесь день, потім п’янка. Так що зв’язок наладнається лише зранку. Хоча все може бути. Гітлер може отримати телеграму з трагічною звісткою і озвучити її на нараді. Тобі з батьками якраз пора щезнути. Якщо треба в чомусь допомогти, кажи.

— Та ні, мені вже помогли. Я маю запрошення на село в Чехію, — збрехав Олесь. — Ти чув, що там з Аретою?

— Спочатку розкажи, як ти там опинився.

— Навіщо тобі це?

— А навіщо тобі знати, що з Аретою? — усміхнувся він.

Олесь подумав, що й так уже гірше не буде, і оповів йому все.

— Пізнаю Арету, — проказав Косач, коли Олесь завершив. — Такі, як вона, не живуть, а спалахують і згоряють. Хоч би вірші свої комусь залишила.

Олесь промовчав. Вони замовили ще по гальбі. Олесь сказав:

— Ну, кажи, що знаєш.

— Я чув краєм вуха, що тобі оповідав редактор. Додам, що її забрали до лікарні. Оперували язика. А до рота вставили гумову розпірку. Її примусово годують ріденькими зупками і кашками. Руки має скуті, біля неї увесь час чотири вартівниці.

— Ти казав, що вони дещо знають про неї. Що саме?

— Знають, що була ліквідатором у підпільників. Вона сильно змінила свою зовнішність. Так, що вони ще не з’ясували, що Арета друкувалася в нас. А коли довідаються — ото буде завірюха! Всі перейдемо через гестапо. Думаю, і мені пора ушиватися звідси. Ти нічого не чув про Лісабон? — раптово запитав він, а Олесь ледь не закашлявся. — Кажуть, чудове місце для того, щоб пересидіти лихі часи.

Ріну Бісмарк знайшов на диво швидко! Наче знав, де шукати!

У кубинському барі неголосно грала музика. Компанія солідно вдягнених зрілого віку чоловіків заливалася ромом за кількома складеними разом столиками. Бармен позіхав, але, мабуть, «солідні» чоловіки не шкодували грошей. А Ріна сиділа за столиком одна, біля вікна. Сумно дивилася на порожнє кавове горнятко і про щось думала.

— Ну, я вже перелякався за тебе! — Сідаючи поруч, видихнув Бісмарк.

У його голосі дійсно прозвучало полегшення. Вона глянула на Олега здивовано і розгублено.

— Пішли додому! — прошепотів він їй.

— У мене немає дому, — так само пошепки відповіла вона. — Мені всюди хріново, ніяково! І у тебе теж!

— Ти не пила?

— Ні, не пила. Я думала. Я думала і чекала знаку. Мені здається, що ось-ось відбудеться те, заради чого живу.

Олег поглянув на неї, мов на причинну. Зі страхом і співчуттям.

— Ну, пішли! — знову попросив Олег.

Вона не відповіла. Далі дивилася на порожнє горнятко.

— Ти навіщо своєму «братові» Колі в око дала? — Він знову спробував її розбалакати.

— Не знаю, — вона знизала плечима. — Мене просто тягнуло кудись, геть із квартири... А він заважав.

— Ну давай, ходімо! Я тільки розрахуюся за твою каву!

Олег підійшов до бармена, попросив рахунок за Ріну.

Той махнув рукою.

— Не треба! — Додав він до жесту і різко обернувся до гучного столика, над яким раптом злетіла вгору рука клієнта, що хотів привернути увагу обслуги. — Іншим разом!

З неба на вулиці Києва опускався туман. Олег його чітко бачив, навіть міг доторкнутися пальцями, а Ріна на ходу озиралась на супутника, як на божевільного, і заявляла, що жодного туману немає, що туман у Бісмарка в голові. Що він бачить те, чого нема і не бачить те, що є. Коли спускалися з ЯрВалу на Франка, туман став густішим, але бачити дорогу не заважав. Ріна замовкла. Вуличні ліхтарі через туман стали схожими на жовті кульбабки.

Коля так само відморожено сидів за столом, втупившись поглядом у лівий екран, зображення на якому нічим не відрізнялося від правого.

Ріна, роззувшись і залишивши на вішалці жовту куртку, залізла під ковдру.

— Ну що там? — поцікавився Олег, зупинившись за його спиною.

— Фігня! — сказав Коля. — Начебто, гра завантажилась! Але такої гри в принципі не існує! Я на мобільнику в ґуґлі шукав! Нуль!

— А що там треба робити? — Бісмарк кинув погляд на лівий монітор.

— Вставити фотографії трьох героїв, а потім гра скаже, що далі!

Олег обернувся на Ріну.

— Я тобі зараз фотку одного героя підкину! — сказав він і подався в коридор до наплічника за своїм ноутом.

Через хвилин п’ять Коля з дуже незадоволеним виглядом скачав з Олегової флешки обличчя Польського. Комп’ютер видав неприємний звук і показав в квадратику для фото червоними літерами слово «void».