Андрій Курков - Ключі Марії

Від’їхавши в бік Хмельницького метрів п’ятдесят, «Пежо» притиснулося до правого хідника, пропускаючи машину швидкої допомоги, що мчала з увімкненою сиреною надто швидко для такої вузької вулички, заповненої припаркованими машинами.

— Ого! — промовив водій і знову виїхав на єдину доступну смугу. — Ви бачили? — він обернувся до Бісмарка.

— Що саме?

— «Швидка», а на даху — глушилки для мобільного зв’язку! Чого тільки вночі не побачиш!

Олег озирнувся. Він ще встиг помітити, як «швидка» зупинилася біля його брами і з неї вискочило кілька чоловіків. А потім Uber вийшов за межі видимості нічного туману.

— Вам справді туди? — На червоному сигналі світлофора водій знову обернувся до Олега, свердлячи його поглядом недовірливої людини.

— Так, справді! Їдьте туди, куди вам сказали! — несподівано різко продзвенів Рінин голос. Ще ніколи в її голосі не було стільки сталі і рішучості.

Бісмарк здивовано обернувся і побачив цілком іншу Ріну, її обличчя виражало волю і цілеспрямованість. «Звідки у неї ця впевненість, що нам справді туди»? — замислився він. Адже навіть сам не знав, куди їх везе, хоч і не дуже хоче, таксист. Адреса складалася з координат. Тільки Коля перевірив цю адресу на своєму смартфоні. Та й він не назвав уголос конкретного місця призначення. Ріна теж не могла знати, куди вони їдуть!

— Де Лісабон, а де ми, — відказав Олесь байдужим тоном.

— Або ще Касабланка... Танжер... Я вже думками там. Знаєш, я тобі скажу, що цей геройський чин Арети насправді не такий важливий, як комусь здається. Там таких Кесселів цілий табун. Уб’єш одного — його місце займе другий... Кожен виживає, як може. Кессель, гадаєш, збоченець? Ні, вивчав філософію, викладав у гімназії, грав на скрипці. А батьківщина покликала, і пішов до війська, дослужився. Уяви, як такому філософу виживати в цих задрипаних умовах... А що буде далі? Я тобі підкажу. Німці влаштують хатранку, затримають сотню або дві невинних людей і розстріляють за того одного недійшлого філософа, який бавився в цюцю-бабки з жидівськими дівчатками. Звісно, скотина, але, якби не війна, ким би він був? Скромним гімназійним учителем. Війна з однієї і тієї ж людини робить під одним кутом зору героя, а під другим — убивцю. Коли ви там сиділи, вона, звісно, тобі не призналася, що збирається робити, але чи ти сам нічого такого не помітив?

— Ні. То був наш прощальний вечір. Так захотіла вона. Була задумана, меланхолійна, а часом зимна і гостра.

— О, вона вміє!

— Уже пізніше, я здогадався, що вона ховала пістолет у рукаві сукні. Але ти б бачив, як вони літали по залі! Які викрутаси робили! Він міг десять разів випасти. І не випав... Мабуть, був надійно до руки примоцований. — Олесь надпив пиво і пригадав собі ще дещо з учорашнього вечора. — Знаєш, я ще не розповів тобі про зустріч мого батька з директором Аненербе. Там прозвучала така версія, що ти належиш до таємного товариства «Вріл».

Косач з подивом глянув на Олеся й закурив. Запанувала мовчанка. Олесь терпляче чекав. Нарешті він промовив:

— Ти ж знаєш, що я письменник. А письменникові потрібно вивчати життя. Якщо буде нагода спуститися до пекла, я спущуся. Завдяки цьому товариству я мав змогу дістатися до цікавих книжок, яких би поза товариством ніколи не роздобув.

— Отже, ти знаєш, що «Вріл» розшукує Діву, яка володіє енергією Вріл.

— Ну, знаю. Це скандинавська легенда.

— Це не легенда, — відповів Олесь Аретиними словами. — Це Арета.

— Що? Арета? — він виразно отетерів. — Звідки ти знаєш?

Олесь розповів, що йому переказав тато про зустріч з Вальтером. Косач не міг отямитися.

— Але чому ти мені про це розповів?

— Щоб ти дав знати товариству. Можливо, вони її визволять. Інакше вона потрапить у Аненербе й до Гітлера.

Косач наморщив чоло і, перш ніж розпалив наступну цигарку, зламав кілька сірників.

— Це буде непросто. Особливо, якщо вони вже розкопали, хто вона така.

До кнайпи забіг хлопчина, який розносив газети. Він підскочив до них і стривожено зашепотів:

— Облава! Редакцію оточили. Ціла зграя гестапівців. Нікого не випускають, все перевертають і всіх допитують.

— Через Арету?

— Ага.

— А як тобі вдалося висмикнутися?

— Я вискочив у вікно в кльозеті.

— Ну, тудою хіба ти один і міг пролізти.

Хлопець побіг далі. Косач знизав плечима.