Пауло Коэльо - Над річкою П'єдрою, там я сиділа та й плакала (2020)

— Панотче, мені не потрібен урок закону Божого. Я кохаю чоловіка і хочу дізнатися про нього більше, зрозуміти його, допомогти йому. Мені байдуже до того, що всі ми можемо чи не можемо робити.

Священник глибоко зітхнув. На якусь міг він замовк, а тоді заговорив:

— Був учений, який вивчав мавп на якомусь індонезійському острові, й от він зумів навчити одну з мавп обов’язково мити в річці картоплю перед їдою. Очищена від піску та бруду, вона смакувала краще. Науковець, зробивши це лише тому, що писав працю про здатність шимпанзе до навчання, не міг і уявити собі, чим усе закінчиться. Він був вражений, коли побачив, як інші мавпи на острові почали наслідувати тій, першій. Аж доки одного прекрасного дня, коли певна кількість мавп навчилася мити картоплю, уже й мавпи з інших островів архіпелагу почали робити так само. Найдивовижнішим, однак, є те, що ці інші мавпи навчилися цього, не мавши жодних контактів з островом, де цей досвід був скерований дослідником.

Він урвав мову.

— Зрозуміла?

— Ні, — відказала я.

— Є декілька наукових праць про це. Найпоширеніше пояснення таке: коли певна кількість осіб еволюціонує, зрештою еволюціонує і весь людський рід. Ми не знаємо, скільки ж окремих осіб для цього потрібно, та знаємо, що це саме так.

— Те саме, що й в історії з об’явою Діви Непорочного Зачаття, — зауважила я. — Вона явилася ватиканським мудрецям і неосвіченій селянці.

— Світ посідає душу, і надходить мить, коли ця душа починає діяти в усьому й в усіх одночасно.

— Жіноча душа.

Він розсміявся, тільки я не зрозуміла, що саме означав цей сміх.

— До речі, догмат Непорочного Зачаття був прийнятий не тому, що так захотіли саме у Ватикані, — сказав він. — Вісім мільйонів людей підписали звернення до Папи з проханням про це. І підписи надійшли з усіх куточків світу. Ідея вже витала в повітрі.

— І це є першим кроком? Правда, панотче?

— Першим кроком до чого?

— Першим кроком на шляху до визнання Цариці Небесної втіленням жіночого лику Бога. Зрештою, ми ж уже визнали, що Ісус утілює його чоловічий лик.

— Що ти хочеш цим сказати?

— Скільки часу має пройти, аби ми почали сприймати Святу Трійцю, в якій присутня жінка? Свята Трійця, що об’єднує Духа Святого, Матір та Сина?

— Ходімо-но, — мовив він. — Надто холодно, щоб далі стояти тут.

и оце звернула увагу на мої сандалії, — обізвався він.

— То ви таки вмієте читати думки? — запитала я. Священник не відповів.

— Я розповім тобі дещо з історії заснування нашого релігійного ордену, — заговорив він знову. — Ми — босі кармеліти й дотримуємося правил, запроваджених святою Тересою Авільською. Носіння сандалій — одне з них; хто здатен підкорити свою плоть, той здатен підкорити й дух.

Тереса була красивою жінкою, яку батько віддав колись до монастиря, щоб вона здобула досконалу освіту. Одного прекрасного дня, йдучи по коридору, вона почала розмовляти з Ісусом. Вона почала зазнавати станів неймовірного піднесення, яким віддавалася повністю, і незабаром її життя докорінно змінилося. Бачачи, що кармелітські монастирі вже перетворилися на справжні шлюбні агентства, вона вирішила створити орден, який би слідував первісному вченню Христа й засновників ордену.

Свята Тереса мала перемогти саму себе й протистояти найпотужнішім силам тієї доби — Церкві та Державі. Та все одно вона не відступалася, переконана в своєму обов’язку сповнити місію.

Одного дня, коли вона занепала духом, перед будинком, де Тереса мала притулок, з’явилася якась жінка у лахмітті. Їй будь-що треба було поговорити з матір’ю Тересою. Господар будинку хотів подати їй милостиню, та жінка відмовилась, мовляв, піде звідти, лише поговоривши з матінкою.

Три дні чекала вона під хатою, не ївши, не пивши. Зглянувшись над нею, монахиня запросила її увійти.

«Е, ні, — заперечив господар. — Вона ж божевільна».

«Якби я до всіх прислухалася, то насамкінець мала б визнати, що це саме я божевільна, — відповіла мати Тереса. — Можливо, в цієї жінки той самий вид божевілля, що й у мене: божевілля Христа на хресті».

— Свята Тереса розмовляла з Христом, — сказала я.

— Так, розмовляла, — відповів він. — Але повернімося до нашої історії. Мати Тереса прийняла ту жінку. Гостя сказала, що звати її Марія де Хесус Єпес, і вона приїхала з Ґранади. Була послушницею у кармеліток, коли їй явилася Пречиста, просячи про заснування монастиря, що жив би за первісними правилами ордену.