Пауло Коэльо - Хіппі

Доведеться чекати тисячу й один день, щоб це сталося? Прекрасно, я чекатиму. Донині я вже пережив досить — можливо, удвічі більше, ніж мої однокурсники. Я можу присвятити три роки життя, щоб спробувати, коли вдасться, увійти в справжній транс дервішів-танцівників.

— Друже мій, суфій — це людина, що перебуває в теперішньому. У нашому словнику «завтра» немає.

— Так, це я знаю. Мене найбільше бентежить, чи обов’язково буде для мене навернутися до ісламу, аби стати учнем.

— Ні. Ти маєш скласти лише одну обітницю: цілковито віддатися Божій путі. Бачити Його обличчя щоразу, коли випиваєш склянку води. Чути Його голос щоразу, коли бачиш на вулиці жебрака. Це те, що проповідують усі релігії, і це єдина обітниця, яку маєш скласти, — жодної іншої.

— Я ще недостатньо дисциплінований для цього, та з вашою поміччю я зможу дійти туди, де небо зустрічається з землею, — до серця людини.

Безіменний старий сказав, що в цьому зможе мені помогти, якщо я залишу позаду все моє життя й підкорюся всьому, що він мені скаже. Навчитися просити милостиню, коли закінчаться гроші, у належний час дотримуватися посту, доглядати прокажених, обмивати рани хворих. Проводити дні, не роблячи абсолютно нічого, а тільки дивлячись в одну точку й повторюючи безупинно ту саму мантру, ту саму фразу, те саме слово.

— Продай свою мудрість і купи ділянку в душі, яка буде заповнена абсолютом. Бо мудрість чоловіків і жінок — це безумство перед лицем Бога.

У ту мить я засумнівався, чи спроможний на таке, — можливо, він випробовував мене абсолютною покорою. Та я не побачив ніякого вагання в його голосі, я розумів, що він говорить серйозно. Розумів також, що хоча моє тіло ввійшло в цей зелений зал, із полущеними стінами, з розбитими вітражами, огорнутий по-особливому похмурим днем, оскільки наближалася буря, але душа залишилася зовні, сподіваючись побачити, куди це все приведе. Чекаючи на день, коли за збігом обставин я ввійшов би туди й побачив інших людей, які обертаються довкола себе, але все це буде добре поставленим балетом — і нічим іншим. Це було не те, чого я шукав.

І я знав: якщо не погоджуся на ті умови, наступного разу ці двері виявляться зачиненими — навіть якщо я зможу й далі входити й виходити, як це сталося першого разу.

Чоловік прочитував мою душу, бачачи всі суперечності й сумніви, і на жодну мить не ставав піддатливішим — усе або нічого. Він сказав, що має повернутися до своєї особливої медитації, і я попрохав відповісти мені принаймні ще на три питання.

— Ви приймаєте мене як учня?

— Я приймаю як учня твоє серце, бо не можу відмовитися — інакше моє життя не принесе жодної користі. У мене є два способи показати мою любов до Бога: перший — це славити Його вдень і вночі в самотності цього залу, та це не принесло б жодної користі ні мені, ні Йому. Другий — це співати, танцювати й показувати Його лик усім через мою радість.

— Ви приймаєте мене як учня? — спитав я вдруге.

— Птах не може літати лише з одним крилом. Суфійський учитель є нічим, якщо не може нікому передати свій досвід.

— Ви приймаєте мене як учня? — запитав я втретє й востаннє.

— Якщо завтра ти переступиш цей поріг, як робив ці два дні, я прийму тебе як учня. Але майже певен, що ти передумаєш.

Карла знов наповнила обидва келихи й почаркувалася з Пауло.

— Моя подорож закінчилася тут, — повторив він, можливо, сумніваючись, що вона зрозуміла щойно сказане. — Мені нічого робити в Непалі.

І приготувався до плачу, до люті, до відчаю, до емоційного шантажу — усього, чого можна очікувати від жінки, яка сказала «я тебе кохаю» попередньої ночі.

Та вона лише всміхалася.

— Я ніколи не думала, що буду здатна покохати когось, як тебе, — відповіла Карла після того, як вони спорожнили келихи і вона знов наповнила їх. — Моє серце було закрите, і це не має ніякого стосунку до психологів, браку хімічних речовин і тому подібного. Це ось таке, чого ніколи не поясню, але раптом — я не зможу точно сказати, в яку саме мить, — моє серце відкрилося. І я кохатиму тебе до кінця життя. Коли буду в Непалі, кохатиму тебе. Коли повернуся до Амстердама, кохатиму тебе. Коли ж нарешті захоплюсь іншою людиною, кохатиму тебе, можливо, трохи інакше, ніж сьогодні.

Благаю Бога — не знаю, чи він існує, але сподіваюся, що він поряд з нами й чує мої слова, — аби ніколи не дозволив, щоб я раділа тільки власному товариству. Щоб я не боялася потребувати когось і щоб не боялася страждати, бо немає гіршого страждання, ніж сіра темна кімната, куди не може ввійти біль.