Пауло Коэльо - Хіппі

Підійшов офіціант і запитав, що принести. Обоє попросили, щоб він сам вибрав найкраще з національної кухні. До такого офіціант не звик.

— Але я маю знати, що ви бажаєте. Тут зазвичай усі знають, чого бажають.

— Ми хочемо найкраще. Такої відповіді не достатньо?

Безумовно, достатньо. І офіціант замість питати знову зрозумів, що парочка іноземців довіряє йому. Це покладало на нього величезну відповідальність, але заразом і тішило надзвичайно.

— А що ви хотіли б випити?

— Найкраще тутешнє вино. Нічого європейського, адже ми в Азії.

Вони вечеряли в Азії, разом, уперше в житті!

— На жаль, у нас не подають алкогольні напої. Такі релігійні правила.

— Але ж Туреччина — світська країна, хіба не так?

— Так, але тутешній господар — людина віруюча.

Якби вони захотіли, то могли б перейти в інший заклад — за два квартали знайшли б те, чого бажали. Але там пили б вино і втратили чудовий вид Стамбула, залитого місячним світлом. Карла спитала себе, чи зможе сказати все те, що збиралася, нічого не випивши. Пауло не вагався: хай буде вечеря без вина.

Офіціант приніс металевий ліхтар із червоною свічкою всередині, запалив її посередині столу, і, поки все це відбувалося, ніхто з них обох не промовив ані слова — вони пили красу й п’яніли від неї.

— Ми балакали про те, як кожен провів день. Ти сказав, що пішов на базар, аби зустріти мене, а потім передумав. І добре, адже я не була на базарі. Завтра підемо разом.

Вона поводилася зовсім інакше, напрочуд лагідно — що не було характерно для неї. Може, вона зустріла когось і їй було необхідно поділитися пережитим?

— Починай ти. Ти сказав, що підеш шукати якусь релігійну церемонію. Знайшов?

— Не зовсім те, що шукав, але знайшов.

знав, що ти повернешся, — сказав безіменний чоловік, коли хлопець у барвистих одежах увійшов знову. — Гадаю, ти здобув добрий досвід, бо це місце просякнуте енергією дервішів-танцівників. Проте — хочу це підкреслити — Бог присутній де завгодно на землі, навіть у найменших речах: у комахах, у піщинці — у всьому.

— Я хочу навчитися суфізму. Мені потрібен учитель.

— Тоді шукай істину, намагайся бути поряд із нею зажди, навіть якщо вона боляче б’є, довго мовчить або не каже те, що ти хочеш почути. Це і є суфізм. Решта — це священні церемонії, які лише посилюють цей екстаз, і щоб брати участь у них, ти маєш прийняти іслам, чого я, щиро кажучи, не раджу: не треба подаватися до якоїсь релігії лише через ритуали.

— Але мені треба, щоб хтось повів би мене по шляху істини.

— Суфізм — це інше. Уже написано тисячі книжок про шлях істини, і жодна з них не пояснює як слід, чим вона є. Заради Істини людська раса скоїла свої найгірші злочини. Чоловіки й жінки були спалені, культура цілих цивілізацій зруйнована, тих, хто коїв тілесні гріхи, цуралися, ті, хто шукав іншого шляху, були відкинуті. Одного з них розіп’яли в ім’я «істини». Та він устиг залишити найкраще визначення Істини. Це не дає нам певності. Це не дає нам глибини. Це не робить нас кращими за інших. Це не тримає нас у полоні упереджень. Істина — це те, що робить нас вільними. «Пізнаєте Істину, і вона звільнить вас», — сказав Ісус.

Він зробив паузу.

— Суфізм — це не що інше, як актуалізація себе самого, перегримування свого мислення, розуміння того, що слова неспроможні описати абсолютне, нескінченне.

одали страви. Карла прекрасно розуміла, що розповідав Пауло, і все, що вона збиралася сказати, коли настане її черга, спиратиметься на його слова.

— Будемо їсти мовчки? — запитала вона.

І знову Пауло подивувався її стриманості: зазвичай вона вимовляла фразу зі знаком оклику наприкінці.

Так, вони їстимуть мовчки. Дивитимуться на небо, на повний місяць, на води Босфору, осяяні його променями, обличчя, освітлені полум’ям свічки, серце, що вибухає, коли зустрічаються двоє незнайомців і раптом рушають разом в інший вимір. Що більше ми дозволяємо собі одержати від світу, то більше й будемо одержувати — нехай то буде любов чи ненависть.

Але тієї миті не було ні першого, ні другого. Він не шукав жодного одкровення, не дотримувався жодної традиції, забув про те, що казали священні тексти, логіка, філософія, — усе.

Вони перебували в порожнечі, а порожнеча, всупереч собі, виповнювала все.

Вони не спитали, що їм принесли, — це були маленькі порції на багатьох тарілках. Не наважилися пити місцеву воду, тож попросили свіжих напоїв — так певніше, хоча значно менш цікаво.