Iван Бiлик - Меч Арея

Так, русини перших столiть нової ери були великим i висококультурним народом, i применшення цього – то вiдрижка ще далеко не вмерлої теорiї норманiзму. Адже така могутня iмперiя, як Київська Русь, що протягом пiвтисячолiття пiдтримувала статус-кво в Європi – та й у цiлому свiтi, – не могла виникнути з надр напiвдиких племен, якi нiбито перебували мало не на стадiї родово-общинного ладу, з примiтивною економiкою й ремеслами, не кажучи вже про нерозвиненiсть класового суспiльства. Нi, Європа розвивалася рiвномiрно в усiх своїх ланках. На одному боцi був Рим з його рабовласницькою системою, на другому боцi – так званi «варвари», якi протиставили Римовi новi, прогресивнiшi форми продуктивних сил та виробничих взаємин: усi «варвари», в тому числi германцi та слов'яни. Й коли в боротьбi проти спiльного ворога вони загалом зберегли мiж собою стан рiвноваги, то це означає, що вони й перебували на загалом однаковому рiвнi розвитку. Рiзниця полягала хiба в тому, що готи прийняли християнство значно ранiше, але й це сталося тiльки через те, що вони жили ближче до ще досить могутнього на той час Риму, та й були залежними вiд нього в повному розумiннi цього слова: пiдлеглими. А Русь, могутня й самостiйна, ще цiлих сiм сторiч зберiгала свою iдеологiчну незалежнiсть вiд Риму Схiдного й Риму Захiдного й прийняла християнство тiльки тодi, коли воно стало загальною «модою» й мiрилом престижу. Й прийняла не пiд загрозою меча, як iншi народи Європи, а добровiльно й безболiсно, не втративши при цьому свого морального суверенiтету, не кажучи вже про територiальний.

Культура Античної Русi була висока, про що свiдчать й iсторичнi, й фольклорнi, й археологiчнi вiдомостi. Безперервнiсть традицiй хлiборобських народiв, якi населяли нашi землi принаймнi ще за три тисячi рокiв до нової ери, давно стала аксiомою й не вимагає доведення. Знахiдки ж останнiх археологiчних розкопок на Українi не тiльки пiдтверджують це, а й доводять високий рiвень тодiшньої культури й суспiльного розвитку.

Нам досi було вiдомо, що на територiї України вже п'ять тисяч рокiв тому, наприклад, виробляли чудовий керамiчний посуд, простота й витонченiсть форми якого ставили це гончарне мистецтво на рiвень з шедеврами стародавнього свiту. Не знали ми тiльки, де й хто його виробляв. Закрадалися навiть сумнiви – може, все це вироблялося не в нашiй землi, бо норманiсти населяли її примiтивними напiвдикими племенами.

Та ось 1970 року археологiчна експедицiя Державного iсторичного музею України на чолi з Т. Г. Мовшета знайшла в басейнi Середнього Днiстра унiкальнi гончарнi печi, де виготовлявся саме цей посуд. Цiлий квартал гончарних майстерень! Цi печi належать до того типу, якими користуються й сучаснi гончарi. «Нашi дослiдження, – стверджує Т. Г. Мовша, – змiнюють уявлення про економiку давньохлiборобських наших племен i про роль гончарства в нiй». Гончарнi печi, знайденi бiля села Жванець на Хмельниччинi, належать до тiєї категорiї, яку можуть обслуговувати лише чоловiки, а гончарство вже тодi, п'ять тисяч рокiв тому, стало не домашнiм заняттям для власного вжитку, а ремеслом i промислом. Та й розмiщення кiлькох таких двоярусних печей поряд свiдчить про те, що посуд вироблявся масово, отже, для ринку. Коли зважити на високу якiсть керамiки та її чудове оформления, то стане зрозумiло, чому належить вважати культуру Античної Русi дуже високою.

Учитаймось лиш пильнiше в рядки Геродотової «Iсторiї», й ми там побачимо, що так, усе збiгається, все вiдповiдає чiтким законам спiвмiрностi продуктивних сил i виробничих взаємин: i та чудова гончарна промисловiсть, i високо розвинене хлiборобство околотiв, бо ж сам Геродот каже – й нiхто не силував його казати саме таке:

«Над алазонами (тобто на Середньому й Верхньому Днiстрi) живуть так званi скiфи-хлiбороби, якi сiють хлiб не для власного вжитку, а на продаж». А це може означати лише одне: хлiборобське суспiльство тут було високо розвинене, з товарним виробництвом i ремеслами, а отже ж, i класове.

I це в той час, коли Еллади ще й на свiтi не було, а стародавнi єгиптяни називали грекiв не еллiнами, а «дикими данайцями», якi тiльки й умiли, що служити пращниками вiйську фараонiв найдавнiших династiй.

Рiвень культури та соцiального розвитку Античної Русi пiдтверджують i археологiчнi розкопки в самому Києвi. Сотнi й сотнi грошових знахiдок i десятки грошових скарбiв II – III сторiч нової ери можуть свiдчити тiльки одне: поряд з високорозвиненою промисловiстю ремiсникiв iснувала широко розгалужена система торгiвлi. Якщо в землi знайдено десятки великих грошових скарбiв, то в сто й тисячу разiв бiльше було їх в обiговi, бо скарби закопували в землю не для археологiв, а для того, щоб переховати на певний час, а потiм викопати й пустити їх знову в обiг. Десятки багатих скарбiв так i лишилися з невiдомих причин у землi, й вони взайве, й цього разу беззаперечно, засвiдчують наявнiсть високорозвиненого товарного виробництва тодiшнього суспiльства.