Iван Бiлик - Меч Арея

— Патрицiй Ецiй згоджується!

У ворожому таборi заграла сурма. Гатило скликав своїх князiв та боляр i звелiв пропустити комонникiв уперед. Усе робилося швидко: списоносцi та мечники розступилися, в проходи ринула кiннота й умить переправилася на той бiк Маурiакуму, за нею бiгцем подалися пiшцi. Й доки римляни та готи перешикувалися, комонники полетiли на них. Такого блискавичного кидка нiхто в римському таборi не сподiвався. Руська кiннота раптом ударила в середину, в ту саму середину, якiй Ецiй найменш довiряв i яку й поставив туди, щоб мати її пiд пильним оком лiвого та правого крила.

Тут мало хто й чинив опiр. Гатило завчасно посилав до вождя гальських аланiв, бана Санка, ябеду, й Санко вiдповiв дуже прихильно. Так само було вчинено й iз жупаном Сватоплуком, який двiчi спробував гостроти руського меча й не хотiв утретє, й з вождями поморських вендiв-слов'ян. Тепер уся середина ворожих полкiв змiшалась i завирувала, й доки лiвий римський та правий готський краї спам'яталися й повернули свої коп'я туди, надiйшли пiшаки руської ратi. Вони не давали римлянам i готам зiмкнутись водно. Пiдвладнi Гатиловi готи Ардарiка склiщилися з першими лавами римських легiонiв, готи мусили битись окремо проти численної ратi деревлян, сiврiв, лугарiв та всiх iнших, кого вiв уперед п'ятдесятишестирiчний князь Годой.

Комонники Гатила вiдтиснули назад, аж пiд саму гору, де тепер стояв порожнiй римський табiр, воїв бана Санка, Сватоплука та решти слов'янських князiв i жупанiв i поволi гнали їх поза готськими лавами конунга Теодорiка до берега. Однi хапали їхнє оружжя, iншi скидали вершникiв з коней, i вої, що допiру становили середину ворожої лави, тепер уже мало нагадували вiйсько. Тiльки молодий жупан Мiровой, що так пiдступно повiвся з рiдним братом Хладiвоєм, кричав до своїх воєвод i сотникiв не пiддаватися проклятим русам i стояти на смерть. Але одна вдало кинена палиця вибила його з сiдла, строщивши руку.

Мiровой, ухопивши меч здоровою лiвицею, спробував ударити в спину бана Санка, що нагодився пiд удар, однак Санко ще мiг упоратись iз людиною без правицi. Мiровоя, накинувши йому зашморг на шию, потягли до берега.

Римляни пiд проводом самого Ецiя билися спокiйно й розважливо, як i належить уславленим легiонам уславленого полководця. Ардарiк iз Велiмиром, Видимиром i Тодомиром щосили тиснули на закутi в цупку скору та залiзо римськi лави, але дiстати середини, звiдки керував Ецiй та його помiчники Лiторiй i Ромул, так i не могли.

Один за одним падали пiд ударами коротких римських мечiв лави бiлобривих остроготiв. їхнi мiсця займали заднiшi, але тiснi шереги легiонерiв стояли щит у щит, i хоч поранених та вбитих було багато й серед них, однак Ардарiковi не щастило пробити в щiльно стулених щитах бодай одну продухвину. Трохи далi в лiву руч тялися довгими коп'ями його комонники з комонниками римськими, та й там кумири не схиляли вагiв своїх нi в один, нi в другий бiк.

Помалу середина спорожнiла. Багатьох русини вже переганяли на той бiк, до свого табору, затятi прихильники Риму лишились лежати на полi боронi або ж перебiгли туди, де билися з русами готи чи латинцi. Декотрi ж повернули списи проти своїх довчорашнiх господарiв.

Гатило тепер носився вiд одного краю до другого через усе ратне поле. Скрiзь лунали болiснi зойки поранених, рать до хрипу кричала всiма мовами Європи, в повiтрi дзижчали стрiли, пущенi не знати й чиєю рукою, й Гатило продирався мiж них, цiлий i невшкоджений. Готи Теодорiка билися в металевих та цупких, мов пiдошва, скоряних латах. Русини, як i завше в бою, незважаючи на страшенну спеку, були в овечих, вивернених навиворiт, гунях. Ворожi мечi й сулицi сковзали по довгiй вовнi й вiдскакували незгiрш, як од готських лат. Лише хто не хто з-помiж русiв мав на собi скоряну рiзницю або кольчугу з тонкого дроту. Хтось крикнув:

— Пильнуйся, княжеi

Богдан пiдсвiдоме нахиливсь, i над самою головою йому прошелестiла в повiтрi важка палиця, обкута залiзом, улучила в якогось можа-русина й вибила його з сiдла. Богдан лише глянув i зострожив коня, бо в ратi всiх не пережалiєш i всiм не допоможеш, а вiн доконче мусив гнати на свiй правий край, де тепер поряд iз остроготами Ардарiка, Велiмира, Видимира й Тодомира вступили в сiчу з римськими легiонами й русичi.

Богдан прибув дуже вчасно. Три комонники в шоломах iз кiнськими гривами опосiли Ардарiка, й той ледве змагав одбиватись. Великий князь вiдчепив од сiдла свою важезну палицю, власне, гатило, розмахнувся й посадовив одного коня на зад, перебивши йому хребець коло крупа. Кiнь страшно закричав, спинаючись на переднi ноги, й доки легiонер намагався встати, Богдан поклав i його коло коня. Другому вершниковi Гатило перебив широколезу рогатину, позбавивши зброї, третього вже доконав Ардарiк.