Iван Бiлик - Меч Арея

Пiвсотнею гоплiтiв городу Києвого не вiзьмеш. I хоча б через те, що захищатимуть його люди, добре обiзнанi не тiльки з тим, як треба боронитись, а й з тим, хто та як у свiтi робить облоги.

Досi Гатиловi лише раз довелося сидiти в обложеному городi, та й то всього якихось три днi, поки надiйшло пiдкрiплення. То було в Сiрмiї. Греки тодi легко здали твердь i порозбiгалися хто куди. Й коли Гатило наказав воям своїм iти їм услiд, греки раптом з'явилися коло стiн Сiрмiя й хотiли силою взяти її. Богдан бився разом iз усiма. Йому було якось весело й щемко на душi, бо нiколи ще круг нього не бувало так трохи ратi. Три стрiли тодi вп'ялись йому в кольчугу, одна, важка, пробила бороню й уп'ялася в тiло. Богдан витяг її, й зневажливо потрощив, i ратився мечем своїм на заборолi стiни, аж поки греки стомились i пролунав їхнiй рiжок до вiдходу. Лише тодi Гатило сам собi промив рану окропом кiнської сечi, приклав до неї подорожника й залiпив житньою опарою. За сiдмицю рана взялася плiвкою.

Великий князь виходив увесь город i дав купу велiнь можам своїм, якi слiдували за ним i все брали до пам'ятi. З першими теплими днями мали початися роботи на змiцнення старої київської твердi. Роби й челядники разом iз можами копатимуть новий, глибший рiв, пiдсипатимуть вали, особливо коло незахищених природою захiднього та полудневого заборол. Iншi мають замiнити ввесь гострокiл – для сього вже лежали привезенi з самої Паннонiї дубовi колоди, завтовшки в два обхвати й удовжки по п'ять-шiсть сажнiв, їх возили два лiта й навеснi завезуть решту.

Гатило мав намiр помiняти ввесь гострокiл понад Боричевим Током, навпроти Хоревицi та Дитинки. Полудневу ж та захiдню стiну князь вирiшив зробити геть по-новому: спершу глибокий рiв, тодi вал, а над валом двома чи й трьоми повершями – дубовi клiтi, затрамбованi глиною. Така стiна мала бути мiцнiша навiть за муровану кам'яну – камiнь кришиться й рониться пiд ударами грецьких таранiв та iнших стiнобийних машин, а сю стiну хай-но спробує хтось угризти: залiзнi та мiднi баранячi голови одскакуватимуть вiд них, як од подушки. Сi зруби київськi теслi вже в'язали вiнцями. З настанням весни вони пiднiмуть їх на новий вал, i тодi город Київ стане по-справжньому неприступний.

— Вишато, – сказав Великий князь, – то скiлько грабарiв копати-ймуть рiв та сипати-ймуть вали? Старий вельмiж одповiв, як завше, стисло:

— По п'ятдесят iз кожної україни, а з Русi – триста.

Вишата був простоволосий, його грiла густа кучма сивого чуба, стриженого пiд макотер. Але на собi вiн мав добру баранячу гуню, по подолi, на рукавах та ковнiрi торочену чорною кунню – першою даниною лiсових вятичiв.

— А буде?

Звичайно ж, вистачить, i Вишата лише всмiхнувся на знак згоди.

Вони всi стояли на помостi заборола. Київ город жив звичайними буднями. З коминiв тягся в морозяне повiтря кошлатий дим, усе було закидане снiгом. Де-не-де погавкували пси, в крайньому вiд Полудневих ворiт обiйстi безпорадно мукало телятко, певно, днями знайшлося, й нiщо не вiстувало небезпеки. Може, вiйна сюди й не докотиться. Київ город уже давно не знав супостатiв, але князь не мусив спокоїти себе. Хоч би що, а стольниця має лишатися твердою, як людське серце.

Навеснi з царя-городу Константинополя надiйшли тривожнi вiстi. В iмператорському дворi сталися великi змiни. Було усунуто вiд влади справжнього правителя iмперiї препозита Хрисафiя. Хоч Гатило й був лихий на нього за спробу замаху 447 року, та все ж таємно пiдтримував через своїх людей при дворi лукавого євнуха. Хрисафiй був у царi-городi ставленцем єюпетських товстосумiв i таким чином послаблював силу стольної аристократiї. Пiд його дудку грав сам iмператор Теодосiй Другий. Тепер же Хрисафiя скинено, й ще нiхто не знав, куди поверне кермо пiдступна Пульхерiя.

Й доки Гатило мiркував, що має робити; надiйшла нова звiстка: iмператор Теодосiй загинув. Поїхав на полювання й приїхав ногами вперед. I таке трапляється, бо нiхто з-помiж смертних не знає, де здожене його коса Морани: в ратному вирi, на лову чи за бражним столом.

На братове мiсце сiла його старша сестра Пульхерiя, хоч вона й ранiше правила державою замiсть слабовiльного Теодосiя. Синклiт обрав iмператрицею Пульхерiю, бо ж брат її не лишив по собi можейської надi. Але нова iмператриця мусила взяти собi можа в суправителi. Пульхерiя, якiй минуло п'ятдесят друге лiто, на пораду нового улюбленця придвiрної клiки гота Аспара, взяла собi можем майже неписьменного Аспарового воєводу Маркiана. Але, бувши святошею, попросила Маркiана пощадити її дiвочу непорочнiсть.