Владимир Лис - Місяць, обмитий дощем

Підозрюю, що «не такі» люди, зокрема ті ж аутисти й сонячні люди-дауни, мають теж свій Всесвіт і свій космос, нам недоступний. Як його «розшифрувати»?

Світ, якого не мають наші олігархи й депутати, котрі не вміють природно жити й розшифровувати свій світ.

Може, мені просто хочеться, щоб так було?

Щоб «не такі» люди не просто були… а розшифрувати, пізнати їхній світ, якщо й не можна, то… Визнати його, як визнаємо інше непізнане…

Навіть якщо й це не так, як мені уявляється, то сенс в бутті цих людей все ж є. «Є, є, є, є, є…» — списав би Інтеграл цілий аркуш.

Як і сенс в діяльності будь-якого крихкого і водночас по-своєму досконалого організму.

Гадаю, Богові потрібне всяке наше життя. А нам?

Наша знаменита поетеса сказала, що природа мудра, бо все створила мовчки, лишила нам час на балачки. Але та ж природа промовляє до нас, тільки в більшості випадків ми не чуємо її голосу.

Про те, що сенс у самому житті, а не лише в тому, як ми його використовуємо, хоч це суперважливо, теж уже написано чимало. Але, мабуть, найлаконічніше й найоб’єктивніше, найоб’ємніше, хоч нібито іронічно, сказав польський письменник, сатирик, насмішник і пересмішник Станіслав Єжи Лец: «Я дуже плідно провів день. Я жив». Ці слова й мали стати третім епіграфом до цього мого творіння. Кращого виправдання й осмислення будь-якого життя, його потрібності, більше того — необхідності й бути не може.