Владимир Лис - Місяць, обмитий дощем

Здесь есть возможность читать онлайн «Владимир Лис - Місяць, обмитий дощем» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Год выпуска: 2017, Издательство: FLC, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Місяць, обмитий дощем: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Місяць, обмитий дощем»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Ця збірка різнобарвних, але водночас таких споріднених есеїв і новел про життя — немов букет зібраного восени листя. Серйозні, а інколи й іронічні роздуми про сенс щоденного буття й плин часу, про історичну долю України й таємниці людського серця… Як відпустити минуле та не боятися нових зустрічей? Де черпати наснагу на кожен день? Як розпізнати поворотні моменти й навчитися не шукати підтексту у випадковостях? Треба просто радіти життю й дихати на повні груди! Натхненні історії з добрим гумором, прості, але такі важливі для кожного цінності, звичні й рідні для нас слова…

Місяць, обмитий дощем — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Місяць, обмитий дощем», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Але не це привертало головну увагу. У нього було доволі інтелігентне обличчя й вираз вельми розумної людини. Хто він, подумав я, чому так опустився? Як виявилося, так думав не тільки я, а й інші, котрі до нього придивлялися.

Якось я зіткнувся з ним майже ніс в ніс на центральному проспекті міста. І мене ще більше, ніж обличчя, вразили його розумні очі. Я тоді ледь не заговорив до нього, як і ще кілька разів. Але щось стримувало, та й не знав з чого почати. Ще один раз бачив, як він пив з пляшки кока-колу. І таке блаженство було на його обличчі… Стояв біля урни зі сміттям, отже, щойно звідти ту недопиту пляшку дістав.

А потім був той вирішальний випадок. Я тоді ще працював у редакції, вертався з обіду і якраз вийшов на так звану Алею троянд, яка розташована між центральним проспектом Волі й вулицею Коперника. Колись, у прокляті тепер совєтські часи, тут росли червоні й білі троянди, згодом їх почали безбожно виривати, і троянди перестали висаджувати. На зміну їм прийшли квіти скромніші, але й ті виривали, як то кажуть, з корінням, тож клумби посередині алеї почали просто засівати травою. Хоч назва «Алея троянд» в головах старожилів довколишніх будинків лишилася. Минулої осені одна організація дістала в Євросоюзі чи де там грант, на Алеї троянд поставили арки, а під ними посадили саджанці майбутніх красунь-троянд, які мали повернути алеї її попередню назву й славу. Менш ніж через тиждень вночі ті зародки майбутніх кущів повикопували (замість слів, які просяться на папір, напишу «хтось»), так що й надалі тут, правда, вже під ажурними арками, ростиме трава — добре, що хоч її поки що не крадуть.

До Алеї троянд я ще повернуся, бо саме тут якось відбулося те, що довколишній люд назвав «бомжацьке весілля». А того дня, про який мова, я перетинав Алею троянд (хай йому грець, і сумно, і все ж приємно писати це назвисько) і раптом побачив, як напереріз мені проспектом Волі йде зі звичними торбами на плечах той незвичний безхатько. Але цього разу не сам. Поруч ішла дівчина чи жінка років двадцяти — двадцяти п’яти, теж невисока, миловида, одягнута в легку рожеву курточку і моднячі гарні джинси. Здивований, я пішов за ними. Вони про щось розмовляли. Зупинилися біля кіоску з пресою, розташованого неподалік. І дівчина чи жінка купила своєму супутнику з десяток газет. Причому солідної преси, газет і київських, і львівських, і московських (тоді ще їх у нас продавали). Чоловік узяв ці газети і ще, здається, два журнали, тримав їх у руках з явно задоволеним виглядом. Я минув їх, та мені дуже захотілося спитати, чому вона купила ці газети й журнали, і хто їй цей чоловік, і хто вона йому — знайома, коханка (?!), дочка? Але подумав, що питати незручно, тож обминув їх, тільки потім озирнувся. Вони вже також ішли далі, і чоловік ніс у руках щойно куплену пресу.

Після того випадку дивний безхатько десь зник, потім знову з’явився, а далі… Далі я йшов на обід й на цьому ж проспекті обминув молоду жінку, обличчя котрої здалося знайомим. Став пригадувати, де я міг її бачити, бо точно десь зустрічав, притому недавно. І тут як блискавка майнуло: та це ж та дівчина, що купувала безхатькові газети. Я озирнувся, точно, та сама дівчина, тільки тепер вбрана по-іншому… Точно вона…

Цього разу я таки відважився заговорити. Відрекомендувався і пояснив ситуацію. І спитав, хай уже пробачить, ким доводиться їй цей дивний чоловік і, якщо можна, хай скаже, хто він такий.

Вона подивилася трохи сумовито, але чисто і світло, ледь-ледь усміхнулася і промовила просто-просто, якось так, мовби зовсім не соромилася, а раділа сказаному:

— Це мій тато.

2

Того дня місто жило своїм життям. Як вчора, позавчора, тиждень, місяць тому. Як житиме завтра і в наступні дні. Люди кудись поспішали, знайомі про щось розмовляли і сперечалися, на зупинці біля міського скверику із тролейбусів і маршруток сходили пасажири, а інші заходили, щоб їхати далі. Усе йшло, як зазвичай. Нікому не було діла до молодої жінки, яка розповідала свою і батькову історію, і майже літнього чоловіка, який її слухав.

Я потім не раз міркував, чому вона доволі відверто розповіла незнайомому. Тим більше, що дізналася — я є журналістом і письменником. Правда, одразу попередила: ні про що не писати. Я дав слово.

Вона почала говорити й говорила тихо, на диво, і спокійно, але було помітно, як їй боляче, і чим далі, тим більше, я це розумів. У цьому місті цей біль вперше виплеснувся, вирвався назовні, вперше вона з кимось ним ділилася. Вона не знала, що з ним робити, але щось чинити, кудись цей біль виштовхнути з себе мусила. Так їй ставало легше.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Місяць, обмитий дощем»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Місяць, обмитий дощем» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Місяць, обмитий дощем»

Обсуждение, отзывы о книге «Місяць, обмитий дощем» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x