Мирослав Дочинец - Синій зошит

Люди, що прожили день у мирних заняттях, — будівничі і спасителі світу. Се — головна битва людини. Мирні заняття: втішати людину, гладити тварину, копати в саду, мурувати дім, гатити греблю, поливати зело, збирати ягоди, грати на пищалці, читати молитву…

У мирних діланнях не буває дрібниць.

У мене ніколи не було годинника.Час показують тіні дерева. Око вимірює їх ліктями — і одразу знаєш, скільки часу минуло від сонцестану. Якщо місцевість без дерев, то годину підкажуть згуки живого світу — птиць і комашні, що в різний час по-різному голосять. Коли мандруєш у пору безгоміння, то звертаєшся до неба, до трави, до каміння, до земного груддя… Однак усе те з ранньої моєї практики. Вже давна я чую час кістьми — він живе в мені. Рівно ж, як і шкірою читаю змінність погоди на низку днів уперед.

Все те прочитую на заплющених повіках, як зізнався якось маленькій дівчинці, котра допитувалася, як я виджу невидиме.

Злетіти високо можна лише одному.Та коли в тісній парі йдете по землі, ваші руки стають крилами.

Не втомлююся наголошувати: щастя — чин парний.

У всіх звуках живого світувчуваю я музику. Лише людські слова звучать, як шум, що глушить оту музику.

«Діду, а в тебе є багатство?»— питає сусідське дівча.

«Звісно, є».

«Де воно?»

«А ось книжні ряди — мої брильянти самоцвітні».

…А сам міркую собі: гадаємо, що володіємо книгами, а насправді книги володіють нами.

Не нав’язуй себе людям— і тоді врозумієш: потрібен ти їм чи ні.

Чародійство,рівно ж як і мистецьке творення, — уділ самотніх. Від волхвів ще тягнеться.

Не приймай ні від когонічого такого, що може тебе обтяжити. Ні зайвих речей, що відтак мертво лежать мотлохом і стягують пил і цвіль; ні чужих грошей, що забирають спокій; ні головно — чужої гризоти, злости, скорботи, заздрощів, неприязні…

Доки ти того не прийняв, не розділив — доти воно не з тобою, не обтяжує і не гнітить.

Три розуми має тямковитий чоловік. Перший — розум від матери. Другий — розум учености. Третій — розум від путящого життя. Третій є найважнішим. Його повнота залежить від повноти доброчесности.

В того, хто розкидується болотом,не можуть бути руки чистими. Ображений сам наносить образу иншим і собі.

Те, що вдалося сотворити,спочатку прийми душею сам. Тогди й люди, може, приймуть, як своє.

А може, й Бог.

Вірю, що сміх притягує щасність.Пригадую, й Чан Бао казав: «В усміхнене лице стрілу не пускають».

Нехитра штука — помічати приховане.Вищий уділ — видіти нечутне. І чути — невидиме. Тоді можеш жити непоміченим, при тому сам помічаючи все. Я доступився до сього, перейшовши Ліс і виступивши з нього на просіку видноти.

А головно — вигнавши Ліс із себе.

На скупися на оцінку. Даючи людині завищену оцінку, ми даємо їй можність бути такою, якою вона могла би бути. Птиці в далекому льоті беруть керунок вище і мірять сили на дальше, знаючи, що на них тиснутимуть хмари і зноситиме вітер.

Ми не знаємо, чому нам посилаються випроби.Може, біль дається тому, щоб навчилися радіти малим утіхам; може, самотність дається тому, щоб навчилися складати ціну людині; може, хвороти даються тому, щоб стати здоровішим, а смерть — аби прийти до невмирущости…

Праведник Йон не нарікав на неймовірні, незрозумілі для инших випроби, що спостигали його одна за другою. Бачив у тому Божу увагу. І не помилився.

Навіть тогди,коли тебе врятує доктор, не забудь подякувати Богу.

Ліки — від доктора, уздоровлення — від Господа.

«Що ми шукаємо найперше?»

«Очи, що випромінюють правду. І щоб ота правда була приємною…»

«Що є вершиною життя?»

«Коли піднімаємося над звичайним тлумом життя».

«Важко описати,як сходить і як заходить сонце, — скаржився молодий літерат, із яким ми літували в Горовому гнізді».

«Ще важче, хлопе, описати, як сходить сонце в душі…»

Щастя таки є.Якщо бажати його собі помірно.

«Невже гроші так засліплюють людину? — спитав мене один знайомець. — Бідний і привітний до тебе, і поможе, чим може. А прийдеш до багача — нічого й нікого не видить, крім самого себе».