Осне Саєрстад - Кабульський книгар

У перший вечір батькової відсутності, його запросили в місто деякі друзі. Він сказав, що прийде, не знаючи ще, що на чорному ринку за шалені гроші вони купили узбецької горілки, вірменського коньяку та червоного вина. «Це найкраще, що можна було дістати, усе 40 градусів, а вино насправді 42 градуси», — сказав продавець. Хлопці заплатили по сорок доларів за пляшку. Вони звичайно не здогадалися, що продавець домалював дві тоненькі рисочки на етикетці французького столового вина: так міцність збільшилася з 12 до 42 процентів. Усе оцінювалося міцністю. Більшість його клієнтів були молоді хлопці, які подалі від батьків пили, щоб упитися.

Мансур ніколи не куштував алкоголю, цієї найстрогіше забороненої ісламом речовини. Раннім вечором двоє Мансурових друзів почали пити. Вони змішували в склянці коньяк із горілкою і після кількох чарок їх гойдало по всьому темному готельному номері, який вони зняли, щоб уникнути батьківського гніву. Мансур ще не приїхав, оскільки він мав завезти додому своїх молодших братів, а коли з’явився, його друзі кричали й ревіли і були готові стрибати вниз із балкона.

Побачивши це, Мансур передумав: якщо алкоголь витворяє таке з людиною, напевно, йому не варто його пробувати.

Удома в Джалалуддіна ніхто не може заснути. Діти лежать на підлозі й тихенько плачуть. Останні двадцять чотири години були найгіршими в їхньому житті. Вони бачили, як дід б’є тата й називає його злодієм. Усе перевернулось з ніг на голову. Джалалуддінів батько ходить по колу на подвір’ї. «Як у мене міг вирости такий син, що зганьбив цілу родину? Що я робив не так?»

Найстарший син, шахрай, сидить на матраці в одній-єдиній кімнаті. Лягти він не може, тому що його спина вся вкрита кривавими смугами від батькових ударів товстою палицею. Після побоїща в книгарні вони обоє повернулись додому. Спочатку батько на велосипеді, потім син, що йшов пішки через усе місто. Батько почав з того, чим закінчив у крамниці, а син не опирався. Удари сипалися на його спину, а прокльони покривали його всього. Нажахана сім’я спостерігала за цим. Жінки хотіли кудись сховати дітей, але не було куди.

Хата побудована навколо подвір’я. Одна зі стін — це огорожа від стежки. Уздовж двох стін помости, за якими розташувались кімнати з великими завішеними поліетиленом вікнами, що виходять у двір: кімната для теслі з дружиною і їхніх сімох дітей, кімната для батька, матері й баби, кімната для сестри з чоловіком і їхніх п’ятьох дітей, їдальня й кухня з глиняною піччю, примусом і кількома полицями.

Діти теслі спали на матрацах, зроблених із суміші ганчір’я й обрізків тканини. Одні ділянки були вкриті картоном, інші поліетиленом або мішковиною. Дві дівчинки з поліомієлітом мали на ногах шини й ходили на милицях. Двоє інших дітей страждали від гострої екземи. Вони постійно чухали свої струпи, що кровоточили.

У той час, коли Мансурові друзі вдруге ригали, діти теслі на іншому кінці міста якраз заснули.

Коли Мансур прокинувся в перший ранок відсутності батька, його охопило п’янке відчуття свободи. Він був вільним! Начепивши темні окуляри з Мазарі-Шарифа, він помчався на швидкості 100 кілометрів на годину кабульськими вулицями, минаючи нав’ючених віслюків, брудних кіз, жебраків і дисциплінованих німецьких солдатів. Підстрибуючи й скрегочучи на безкінечних ямах в асфальті, він ще й встиг показати німцям пальця. Він лаявся й лихословив, а пішоходи розскакувалися перед ним. Дільницю за дільницею він проїжджав заплутану кабульську, як решето, мозаїку руїн і повалених будинків.

«Він має відчути наслідки — це формує характер», — казав Султан. Мансур кривиться за кермом. Відтепер хай Расул горбатиться над цією справою й каже, що буде далі, а він, Мансур, розважатиметься до самого приїзду батька. Щоранку він відвозитиме братів до крамниць, щоб ті не дулися на нього, а крім цього, не вдарить пальцем об палець. Єдиний, кого Мансур боїться, — це батько. Він ніколи не сміє протестувати в його присутності. Він єдиний, кого Мансур поважає, принаймні в очі.

Мансурова ціль — познайомитися з дівчатами. У Кабулі, де всі оберігають своїх дочок, як дорогоцінний скарб, це нелегко. Йому спало на думку піти на курси англійської мови для початківців. Мансурова англійська добра, тому що він навчався в Пакистані, але він вирішує, що наймолодші й найсимпатичніші дівчата будуть в групі початківців. Він не помилився. Уже після першого заняття він вибирає собі симпатію. Обережно пробує заговорити з нею. Одного разу вона навіть дозволяє йому відвезти її додому. Він просить її зайти в книгарню, але вона ніколи не приходить. За деякий час вона перестала приходити на курси. Мансур не може зв’язатися з нею. Йому сумно без неї, але передусім йому її жаль, жаль, що вона перестала приходити. Вона так хотіла вивчити мову. Студентка з англійської групи швидко забувається. Ніщо не є справжнім і вічним у Мансуровому житті цієї весни. Якось його запросили на вечірку на околиці Кабула. Кілька знайомих орендували будинок, а власник стоїть на варті в саду надворі.