Курт Воннегут - Галапагос (журнальний варіант)

Сказав «Мандаракс»:

Дивовижно бачити, як мало потребує природа, щоб задовольнитись.

Мішель Ейкем де Монтень (1533–1592)

Детонація дагоніту, глаккового сина, прямого нащадка благородного динаміту, викликала в затоці припливну хвилю заввишки шість метрів, і вона поглинула автобус, що стояв на причалі Гуаякільського морського порту, — змила його в море, де й утопився Зігфрід фон Кляйст, який однаково бажав смерті.

Та ще важливіше те, що хвиля обірвала білу нейлонову пуповину, яка зв’язувала майбутнє людства з материком.

Хвиля віднесла «Баійю де Дарвін» на кілометр проти течії й м’яко посадовила на мулувату мілину. Судно освітлював не лише місяць, а й яскраві, миготливі вогні пожеж, що спалахували в усьому Гуаякілі.

Капітан вийшов на місток і запустив дизельні двигуни-близнюки, що стояли далеко внизу. Запрацювали близнюки-гвинти, і судно зісковзнуло з мілини. Воно було вільне.

Капітан спрямував його за течією, в бік відкритого моря.

Сказав «Мандаракс»:

Судно, відірвана частка землі, йшло самітно й стрімко, як маленька планета.

Джозеф Конрад (1857–1924)

А «Баійя де Дарвін» — то було не абияке судно. З погляду історії людства то був новий Ноїв ковчег.

А сталося так, що новісінький білий теплохід уночі, хоч і без карт, компаса та ходових вогнів, усе одно розтинав на максимальній швидкості хвилі холодного, глибокого океану. З погляду людства він уже не існував. Вважалося, що саме «Баійю де Дарвін», а не «Сан-Матео» розбито вщент.

Це було невидиме з берега судно-привид; воно несло на собі гени свого капітана та с імох із десяти пасажирів на захід, де їм судилося взяти участь у пригоді, що триває вже мільйон років.

А я був привидом на судні-привиді. Я — син великомозкового письменника-фантаста, якого звали Кілгор Траут.

Я дезертирував із морської піхоти Сполучених Штатів.

Мені надали політичний притулок, а потім громадянство у Швеції, і я став зварником на верфі в Мальме. Одного дня мене безболісно обезголовив сталевий лист, що впав, коли я працював у судновому корпусі «Баійї де Дарвін»; одначе я відмовився канути в голубий тунель, що веде до потойбічного життя.

Я завжди міг матеріалізуватись, але зробив це лише одного разу, на самому початку гри, на кілька бурхливих миттєвостей, коли під час плавання на лінії Мальме — Гуаякіль моє судно зазнало шторму в Північній Атлантиці. Я з’явився вгорі на спостережному посту, і один із членів команди, швед, побачив мене. Він якраз напився. Моє обезголовлене тіло було повернене до корми, а руки підняті. В руках я тримав, наче баскетбольний м’яч, свою відтяту голову.

Отже, я, стоячи поруч із капітаном Адольфом фон Кляйстом на містку «Баійї де Дарвін», був невидимий, і ми чекали закінчення нашої першої ночі у відкритому морі після поспішної втечі з Гуаякіля. Капітан усю ніч не спав і був уже тверезий, але страждав од страшенного головного болю, що його в розмові з Мері Хепберн порівняв із «золотим свердлом поміж очей».

Мав він і інші сліди своєї ганебної поведінки напередодні ввечері — садна й подряпини, що їх дістав, коли не раз падав, намагаючись вилізти на дах автобуса. Капітан, звісно, ніколи б так не нажлуктився, якби знав, що на нього ляже бодай якась відповідальність. Він уже пояснив це Мері, яка також усю ніч не склепила очей, доглядаючи Джеймса Уейта на верхній палубі, ближче до корми та офіцерських кают.

Уейта поклали саме там, підмостивши під голову згорнену блузу Мері, бо на решті судна було надто темно. Нагорі, коли сховався місяць, принаймні було трохи видно від зірок. Потім, коли зійде сонце, Уейта мали перенести до каюти, щоб він не розжарився до смерті на голих металевих пластинах.

Решта пасажирів залишились на човновій палубі внизу. Селіна Макінтош спала в центральному салоні, підклавши під голову замість подушки собаку; там же знайшли притулок і шестеро дівчаток канка-боно. Вони лягли так, щоб бути одна для одної ніби подушкою. Хісако ночувала теж на носі, але не в центральному салоні, а в туалеті, втиснувшись між унітазом та раковиною для вмивання.

«Мандаракс», якого Мері передала капітанові, лежав у шухляді на містку — в єдиній шухляді на всьому судні, в якій хоч щось було. Її залишили трохи висунутою, тож «Мандаракс» слухав і перекладав багато чого, що там казалося протягом ночі. Через випадковий збіг обставин він перекладав усе на киргизьку мову, в тому числі й капітанів план дій, а саме: вони мають іти прямим курсом на галапагоський острів Бальтру, де є й доки, й аеродром і невелика лікарня. Там-таки є й досить потужна радіостанція, тож вони дізнаються напевне, що то були за два вибухи і як себе почуває решта світу в тому разі, якщо випала величезна метеоритна злива або, як припускала Мері, розпочалася третя світова війна.