Маргарет Этвуд: Оповідь Служниці

Ми відчували, що встановлення особи оповідачки було б кроком до того, щоб пояснити, як з’явився цей документ (заради стислості, називатимемо його саме так). Для цього ми випробували дві лінії розслідування.

Спершу за допомогою старих планів міста Бангор та решти збереженої документації спробували визначити мешканців будинку, який стояв на місці знахідки в ті часи. Ми міркували: можливо, цей дім був «конспіративною квартирою» Підпільної Жінниці в цей час, і наша авторка, наприклад, переховувалася на горищі чи в підвалі кілька тижнів чи місяців, протягом яких у неї могла бути можливість робити ці записи. Звісно, не варто виключати ймовірності того, що касети були перевезені сюди після запису. Ми сподівалися, що зможемо відстежити й локалізувати нащадків тих гіпотетичних мешканців, які, за нашими сподіваннями, могли б привести нас до інших матеріалів: можливо, щоденників чи навіть родинних легенд, що передавалися від покоління до покоління.

На жаль, цей слід нікуди не привів. Можливо, цих людей (якщо вони справді були ланкою підпільної організації) було викрито й заарештовано — у цьому разі будь-яка документація, яка їх стосувалася, була б знищена. Тож ми пішли іншим шляхом: шукали записи того періоду, намагаючись співвіднести відомих історичних особистостей з людьми, описаними авторкою. Збереглися епізодичні документи, адже режим Гілеаду мав звичку чистити власні комп’ютери та знищувати роздруківки після різноманітних чисток і внутрішніх переворотів. Однак дещо збереглося. Деякі роздруківки були контрабандою вивезені до Англії та використовувалися для пропаганди різних товариств на кшталт «Врятуйте жінок», яких у ті часи було чимало на Британських островах.

Ми не сподівалися визначити особу самої авторки. З тексту безпосередньо зрозуміло, що вона була в першій хвилі жінок, набраних із репродуктивною метою та приписаних до тих, хто потребував таких послуг і міг претендувати на них завдяки своєму становищу серед еліти. Режим негайно утворив фонд таких жінок шляхом оголошення всіх других шлюбів та позашлюбних зв’язків порушенням подружньої вірності, арештом усіх жінок та, ґрунтуючись на їхній моральній негідності, конфіскацією вже народжених дітей — їх усиновили бездітні пари з вищих ешелонів влади, котрі прагнули розмноження будь-яким шляхом. (У середній період ця тактика розповсюджувалася на всі шлюби, укладені не в державній церкві). Так чоловіки, що обіймали високі посади в режимі, мали змогу обирати серед жінок, які показали свою репродуктивну здатність, народивши хоча б одну здорову дитину — украй бажана ознака в часи різкого падіння народжуваності в європеоїдів, явища, характерного не лише для Гілеаду, а й для більшості північних європеоїдних суспільств тих часів.

Причини цього занепаду ще не до кінця зрозумілі. Частково невдачі розмноження можна безсумнівно пов’язати з поширенням різних засобів контролю народжуваності, включаючи аборти, у період безпосередньо перед епохою Гілеаду. Тож певне безпліддя було бажаним, це може пояснювати різницю в статистиці між європеоїдами та не-європеоїдами, однак не повністю. Чи варто мені нагадувати, що то були часи стійкого штаму сифілісу та відомої епідемії СНІДу, які, поширившись серед населення, виключили багатьох молодих, сексуально активних людей з репродуктивного фонду? Завмерлі вагітності, викидні й генетичні деформації поширювалися, що пов’язували з різними аваріями, перебоями та нещасними випадками на атомних електростанціях, а також із протіканнями на складах хімічної та біологічної зброї й у місцях захоронення токсичних відходів, яких — легальних і нелегальних — існували тисячі (іноді такі речовини просто зливалися в каналізаційну систему), і неконтрольованим використанням хімічних інсектицидів, гербіцидів та інших спреїв.

Однак, незважаючи на причини, наслідки були дуже помітними, і режим Гілеаду не єдиний на той час відреагував на них. Наприклад, Румунія ще у вісімдесятих випередила Гілеад, заборонивши всі види контролю народжуваності, запровадивши обов’язкові тести на вагітність для жінок та прив’язавши кар’єрне зростання та зростання заробітків до фертильності.

Потреба в тому, що можна назвати послугами з народжуваності, була визнана ще в догілеадський період, коли її неефективно намагалися вирішити «штучним заплідненням», «репродуктивними клініками» та використанням «сурогатних матерів», яких винаймали з цією метою. Перші два пункти Гілеад вивів за межі законності як нерелігійні, але третій легалізував та просунув завдяки існуванню біблійних прецедентів; тож звичну для догілеадського періоду серійну полігамію замінили древнішою формою одночасної полігамії, яку практикували й у часи Старого Заповіту, і в дев’ятнадцятому столітті в колишньому штаті Юта. Як ми знаємо з історії, нова система не може бути накладена на попередню, якщо не запозичить із неї численні деталі — про це свідчать язичницькі елементи в середньовічному християнстві та виникнення російського КДБ з таємної служби царизму, яка йому передувала. Гілеад не був винятком із цього правила. Наприклад, його расистська політика була міцно вкорінена ще в догілеадський період, расистські страхи забезпечили частину того емоційного палива, яке дозволило перевороту в Гілеаді стати таким успішним.