Маргарет Этвуд: Оповідь Служниці

Щодо підривного елемента, у переховуванні якого звинуватили Вотерфорда, це може бути сама «Фредова», адже втеча могла надати їй такого статусу. Імовірніше те, що це був «Нік», який, судячи із самого існування цих касет, мав допомогти «Фредовій» утекти. Те, що він міг це зробити, свідчить про його участь у тіньовому підпіллі Мейдей, яке не було тим же, що й Підпільна Жінниця, але мало з нею зв’язки. Остання була власне рятівною організацією, перша — псевдовійськовою. Відомо, що чимало членів Мейдею просочилися до влади Гілеаду найвищих рівнів і влаштування одного з них на посаду шофера Вотерфорда — то був справжній успіх, до того ж подвійний, бо «Нік» мав водночас бути і членом організації Очей, як це часто було з водіями й особистими слугами. Звісно ж, Вотерфорд знав про це, але, зважаючи на те, що Командори високого рангу автоматично були керівниками Очей, міг не звертати на це особливої уваги, тож це не заважало порушенню, як він вважав, незначних правил. Як і численні Командори раннього Гілеаду, які згодом постраждали в чистках, він думав, що висока посада вбереже його від небезпеки. У середньому Гілеаді вони були вже обережніші.

Це все — наші здогадки. Припустимо, що вони правильні, припустимо, що так і є, що Вотерфорд справді наш «Командор» — це все одно лишає чимало білих плям. Деякі з них цілком могла заповнити наша невідома авторка, якби мислила по-іншому. Вона могла б чимало розповісти нам про те, як працювала Гілеадська імперія, якби мала інстинкт репортера чи шпигуна. Що б ми віддали нині хоча б за двадцять сторінок роздруківок з приватного комп’ютера Вотерфорда! Однак маємо бути вдячні за будь-які крихти, якими нас вирішила обдарувати богиня Історія.

Остаточна доля нашої оповідачки лишається незрозумілою. Чи перевезли її через кордон Гілеаду в тодішню Канаду і чи дісталася вона звідти Англії? Це було б мудро, адже Канада тоді не хотіла протистояти своєму могутньому сусідові, таких біженців завертали й видавали. Якщо так, чому вона не взяла із собою свою записану розповідь? Можливо, її подорож була раптовою, можливо, вона боялася перехоплення. З іншого боку, її могли схопити. Якщо вона справді дісталася Англії, чому не оприлюднила свою історію, як багато хто з тих, які вийшли в зовнішній світ? Вона могла боятися помсти «Люку», припускаючи, що він може бути ще живий (хоча це здається неправдоподібним), або навіть своїй дочці, адже Гілеад не гидував такими заходами й використовував їх, щоб відвернути негативну публічність в іноземних країнах. Відомо, що не один необережний біженець отримав долоню, вухо або ступню у вакуумних пакунках, сховані, наприклад, у бляшанці кави. Чи, можливо, вона була однією з тих Служниць, що після втечі мали великі проблеми зі звиканням до зовнішнього світу після того захищеного існування, яке вони вели. Вона могла стати кимось на зразок відлюдниці. Ми того не знаємо.

Також можемо лише здогадуватися про мотивацію «Ніка» у влаштуванні її втечі. Можна припустити, що після викриття зв’язків її компаньйонки, Гленової, з Мейдеєм, він сам опинився під загрозою, адже, будучи Оком, точно знав, що Фредову не омине допит. Покарання за недозволений сексуальний зв’язок зі Служницею було суворим, і статус Ока міг його й не захистити. Суспільство Гілеаду було вкрай інтриганським: будь-яка провина могла бути використана проти порушника його невідомими ворогами всередині режиму. Звісно ж, він міг і сам її вбити — це було б мудрішим рішенням, — але нам залишається фактор людського серця і, як ми знаємо, вони обоє думали, що вона носила його дитину. Який чоловік епохи Гілеаду міг устояти перед можливістю стати батьком — таким п’янким, таким цінним був цей статус? Натомість він викликав команду Очей — справжніх чи ні, — та однаково підпорядкованих йому. Роблячи це, він цілком міг прискорити власне падіння. Цього ми теж ніколи не дізнаємося.

Чи дісталася наша оповідачка до зовнішнього світу й вибудувала для себе нове життя? Чи її викрили десь у сховку на горищі, заарештували, відіслали до Колоній або до «У Єзавелі», чи навіть стратили? Наш документ, яким би красномовним він не був, про це мовчить. Тож ми можемо викликати Еврідіку з царства мертвих, але не змусимо її відповісти, і коли ми розвертаємося, щоб побачити її, то ловимо лише коротку мить, перш ніж вона вислизне з наших долонь і втече. Усі історики знають, що минуле — велика темрява, наповнена луною. Голоси можуть дійти до нас звідти, але те, що вони кажуть, просочене тьмяністю матерії, з якої вони постають. І як би ми не намагалися, не завжди можемо точно розшифрувати їхні слова в умовах нашого часу.