Хендрік Грун - Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

«Недоумкуватій людині потрібно три дні, щоби відновитися», — зітхнула Грітьє. Тож коли настане час, просто дозволь мені сидіти в своєму кріслі біля вікна».

Я пообіцяв.

Один із наших портьє лише на кілька років молодший за пожильців. Тому він завжди говорить про «старих» і пускає гази так, наче мешкає тут. Він не зовсім портьє, назва його посади — компаньйон у веденні господарства та дотриманні безпеки. Понад усе йому подобається шпетити людей, які ігнорують правила.

Ми з Ефертом виходили на прогулянку. Еферт має звичку прокочуватися крізь двері в ту мить, коли вони зачиняються, тож коли він наближається на інвалідному візку, вони автоматично відчиняються знову. Це не надто подобається портьє Посту (так його звати).

«Вам варто або пришвидшитися, або сповільнитися і зачекати», — суворо сказав він Еферту.

Еферт спроквола глянув на нього, примружився, ніби намагався роздивитися краще, а тоді мовив:

«У тебе з носа шмаркля висить».

Я майже захлинувся сміхом.

Це дещо спантеличило портьє. Чи варто йому проігнорувати коментар? А якщо це правда?

Ми озирнулися, коли виходили з дверей. Він роздивлявся пальця, якого щойно підняв угору для маленького огляду.

«Трохи вправо», — сказав Еферт.

Можна було би трохи перекрутити стару примовку: «Porter, c’est mourir un peu» [71] Перекручене французьке прислів’я «Partir, c’est mourir un peu», що перекладається як «Їхати — означає частково помирати». . «Швейцар — означає частково помирати».

Я купив алкоголю, що його стало би на три вечірки з нагоди Дня народження. Але краще забагато, ніж замало. З таким другом, як Еферт, рано чи пізно все однаково вип’ється.

Я народився 5 вересня 1929 року. Сьогодні мій вісімдесят четвертий день народження. О дев’ятій годині Еферт стояв біля моїх дверей, чи радше сидів у інвалідному візку — з ретельно продуманою тацею зі сніданком на колінах. Зворушливе видовище. Круасани, галети, хліб, чай, свіжий апельсиновий сік та Просекко. Після надзвичайно фальшивого відтворення «Многая літа» Еферт з’їв і випив більшість принесеного. На сніданок я не надто багато їм.

Я позичив кілька стільців для вечора, бо терпіти не можу, якщо хтось нашого віку муситиме стояти.

Більшість мешканців святкують свої дні народження унизу, в кімнаті спільного користування. Запрошені гості сідають за великий стіл і їм пропонують шматок торта, в той час як незапрошені ошиваються поблизу — в надії, що і їм щось-таки перепаде. Жалюгідне видовище. Мене від такого аж верне.

Мені краще приймати своїх гостей у тіснуватій маленькій кімнатці, адже так нам хоча би ніхто не зазиратиме через плече.

На п’ятницю 13-го я зарезервував гольф-клуб для восьми учасників. Сподіваюся, погода буде така ж гарна, як і сьогодні, оскільки це підвищує шанси на успіх. Не впевнений, що ця ідея така вже й добра. Гольф — це, звісно, гарний спорт для старих людей, але не кожен старий — гарний кандидат для гольфу. Проте надто пізно щось змінювати, адже я вже за все заплатив.

Мені довелося везти добряче захмелілого Еферта назад додому о пів на дванадцяту ночі. Я сам не надто твердо стояв на ногах. Еферт хотів залишитися ночувати:

«Там ми зможемо випити ще по чарці, а вже тоді підемо люлясики».

Мені це здалося не надто гарною ідеєю. Скочуючись коридором, він горланив «Землю надії та слави» [72] «Земля надії та слави» — англійська патріотична пісня, що претендує на статус гімну Англії. .

Гадаю, сьогодні мені дорікнуть за надмірний шум.

Вечірка була дуже веселою. Того, що лишилося, мені стане ще на кілька днів, а алкоголю — принаймні ще на два місяці. Планую якийсь час бути стриманим в їжі та спиртному.

Думки про тривалішу поїздку на якийсь час відійшли на другий план. Я збираюся ретельно розглянути власні плани на наступну весну.

Головне — дожити до червня. Я рішуче налаштований не дати смерті мене налякати. Хай це навіть будуть смерті інших людей! Якщо ж так трапиться, що до того часу я помру, то хочу, щоб на моїй урні написали:

«Йому завжди подобалося визирати з вікна».

Старим людям варто грати у відеоігри. Коли ганяєш на авто на комп’ютері — це значно краще підтримує старечий мозок у формі, ніж якісь там виснажливі настільні ігри. Як пишуть у газетах, дослідження довели, що відеоігри можуть повернути мізкам колишню багатовекторність. Планую спробувати дізнатися більше про відеоігри, хоча шанси знайти тут когось, хто міг би мене навчити, мізерні. Не мати онуків — це вагомий недолік.