Хендрік Грун - Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Він мав подумати.

Що ж до гіпотетичної самогубної пігулки, все було набагато складніше. Лікар розумів, що думка про одну таку в аптечці «на всяк випадок» декого могла б заспокоїти, однак реальність — це трохи інша історія.

Аби покінчити з життям, стара людина має піти до «Радника з питань догляду за людьми похилого віку» й переконати його чи її в щирому бажанні померти. Потім вам (тобто тій людині, яка хоче померти) необхідно витримати щонайменше дві випробні співбесіди з радником. Якщо він чи вона вирішать допомогти, то потрібно знайти другого кваліфікованого помічника, котрий теж має вас підтримати. Далі лікар приписує необхідні препарати, які потрібно вживати під його керівництвом. Ну хіба не дурня? Цього вистачить, аби ви ще дужче зажадали смерті.

«Та ви, схоже, ще зовсім не кандидат».

— Ви, мабуть, маєте рацію, але я ловлю себе на тому, що починаю трохи непевно стояти на ногах. Хіба ж потроху втрачати рівновагу — це не початок кінця? Щойно її втрачено, то, як правило, скоро амба.

Він кивнув.

«Можна вважати цю розмову першою «співбесідою»?» — запитав я.

Можна.

Сьогодні більшість телестанцій знову, і знову, і знову показуватимуть, як літаки врізаються у Вежі-близнюки. 2996 смертей. Прямий каталізатор для війни з тероризмом: як мінімум, ще 200 000 смертей, з них 6000 — американські солдати, більше ніж 350 000 поранених та приблизна вартість в 1 трильйон доларів, що й далі продовжує зростати.

Учора за чаєм я озвучив кілька цих чисел (знаю їх напам’ять), але для більшості вартість цієї війни не здавалася такою вже й невиправданою. На щастя, це не стосувалося моїх друзів.

Боже, подумати лишень про всі ті великі справи, які можна було б здійснити, маючи ті мільярди! Американці могли би зробити себе дуже популярними в певних колах, натомість зараз їх просто ненавидять.

Після Іраку й усіх тих арабських революцій здійнявся вихор, який ласо пожирає їхніх же дітей. Та ісламський фундаменталізм лише дужчатиме з часом.

Я добре розумію, що американці не зацікавлені вплутуватися до ще однієї приключки в Сирії, бо це не принесе їм жодного зиску. У їхніх головах ще свіжі спогади про інші, погано обмірковані авантюри.

Хендріку, ти трохи переборщив із тим мудрагельством, хіба ні? Можливо, це примхлива осіння погода — після такого довгого, прекрасного літа. Сьогодні я планую купити просторе дощове пончо для свого скутера й не забивати більше баків прогнозами погоди.

Я чув, що вслід за лікарняними клоунами для хворих дітей з’явилися особливі клоуни, які мають підбадьорювати самотніх пенсіонерів. Не знаю, як їх називають та звідки вони, але мені заздалегідь варто попередити: якщо хоч один такий клоун прийде, щоб зробити мій день яскравішим, то, поможи мені Боже, я скористаюся рештками своєї сили, щоб вгріти по його радісному черепку пательнею.

Тиждень тому температура все ще трималася близько 30 градусів. А зараз вже на повну працює центральне опалення. Майже весь час холодно та йде дощ. Із гольфом завтра ми пролітаємо. Не схоже, що погода поліпшиться, а запасного плану в мене нема. Я щогодини перевіряю прогноз, та все намарно. Завтра о першій по нас приїде мікроавтобус. Я хвилююсь.

Була тут одна жіночка, котра мала звичку залишатися в ліжку впродовж усього дня п’ятниці 13-го, просто аби переконатися, що з нею не трапиться нічого поганого. Готуючись перекусити в ліжку, вона хотіла налити собі чашку чаю. Та у чайничка відламалася ручка — жінка ошпарилась окропом, і їй довелося провести решту тієї п’ятниці в лікарні.

Учора приходив Еферт із запізнілим подарунком на день народження: смушок на сидіння мого скутера. Порадив перед використанням його спочатку випрати, бо сам він не мав часу подбати про це. Бідолашне ягня було родом із комісійного магазину.

«Хтозна, чим на ньому займалися колишні власники, розстеливши перед каміном. Там якісь дивні плями», — сказав він з ядучою посмішкою.

Я зробив вигляд, що не помітив його сороміцького натяку. Відніс той смушок у пральню і вже навіть забрав його — випраний і сухий. І без ніяких плям.

От тільки якщо я скористаюся ним для своєї залізної конячки й залишу десь надворі, коли раптом почнеться дощ, то на зворотному шляху доведеться сидіти на мокрому, скімшеному смушкові. Не буду ж я затягувати скутер всередину, поки ще здатний шкандибати. Та й не уявляю, як роз’їжджатиму по супермаркеті, сидячи на смушкові, коли надворі йтиме дощ чи сніг.