Хендрік Грун - Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

«А сама дотягтися не можеш? Віме, не передавай».

Вім дуже пригнічений, бо більше не може ні з ким поговорити. І хоча жодна жінка й не прагне його компанії, бо він страшний, наче чорт, йому все одно доводиться терпіти караульний нагляд своєї ревнивиці-дружини. Інколи я помічаю в очах Віма величезне бажання вмерти.

Це нагадало мені, як десь три тижні тому такий собі пан Тіммерман приїхав сюди жити і, схоже, накинув оком на Еф’є (хоча тут я його чудово розумію). Проте у нього нема жодного шансу: Еф’є не матиме з ним нічого спільного, бо він великий любитель грати на публіку, а ще тому, що від нього смердить.

Із вуст Хендріка Груна це може видатися якимось ревнощами, але не в цій ситуації. Еф’є вже кілька разів дуже люб’язно попросила Тіммермана бути таким ласкавим і сісти деінде.

Це спрямувало завидки Тіммермана на мене, бо за обопільною згодою я завжди сидів поруч з Еф’є.

Учора був день Принца, відкриття Парламенту.

«Погляньте, та червона лінія, найдовша, — це ми, пенсіонери», — сказав пан Елрой, намагаючись пояснити пані Блоккер складні графіки на задньому плані.

«Ми ті, кому доведеться найбільше затягти паски».

Пані Блоккер киває.

Тривога зростає. Вони що, збираються лишити нас навіть без імбирного печива до кави?

Хенк Кроль із партії «50 Плюс» закликає усіх пенсіонерів об’єднати сили та вийти на недільну демонстрацію в Амстердамі. Якщо буде сприятлива погода, то я, певно, піду. Ніколи не брав участі в подібних демонстраціях, та що втримає мене від марширування у віці вісімдесяти чотирьох? Не те щоб можливе скорочення прибутків викликало в мене аж такий захват, але, гадаю, це було б захопливе видовисько: величезний простір Музейної площі, що кишить роляторами, мобільними скутерами та «Canta». Сподіваюся, будуть і вигуки «Рютте — вбивця!» та сутички, й у щільний натовп сімдесятилітніх стариганів просочиться поліційний підрозділ.

Прогнозую, що в муніципальних виборах наступного березня місцеві партії стариганів одержать перемогу разом із соціалістами й Партією Свободи. Партію Праці підсмажать на вогні. Її лідер подасть у відставку. Кабінет нарешті розпадеться. Настане політичний застій. Але в кінці, навіть з новими партіями при владі, все залишиться так, як було. Підписуюся під цим: Хендрік Грун, ваш політичний коментатор у будинку для людей похилого віку.

За два дні після відкриття Парламенту бюджет — вже більше не тема для розмов, але пані ще не закінчили шпетити капелюхів, яких бачили під час Промови Короля. Оцінюючи дружин політиків, наші пані геть не милосердні. Наприклад, непримітна сіра мишка Джейнс раптом перестаралася зі сміховинними капелюхами. Був і такий убір, що, за словами однієї з наших старих шпильок, скидався на шмат весільної сукні. «Ну, це ще не так жахливо», — ось вам найбільш позитивний коментар.

Наші пані — це останнє покоління тих, хто носив капелюшки: стримані головні убори для вітряної погоди, «але також і гарні на вигляд». Вони дуже несхвально відгукувалися про процесію карнавальних капелюшків у другій палаті.

Еф’є часто носить дуже привабливі капелюшки.

Мені подобається ходити поруч із нею, та ще й тримаючись за руки. Пишаюся, як заєць хвостом.

На дошці оголошень висить повідомлення про курс «Попередження падінь». Усіх пожильців заохочують записатися на нього.

Люди, які найбільше бояться впасти, якраз найбільше і падають. Це факт доведено біомедичним дослідженням. Люди, які цього бояться, думають: доки я не рухаюся, то не можу впасти. Їхній фізичний стан та моторні навички стрімко погіршуються, тому вони й падають частіше — дорогою до туалету, наприклад.

Якщо коротко — це парадокс падінь.

Курс має навчити «краще тримати рівновагу» та, що не менш важливо, як знову підвестися, якщо ви таки впали.

Гнітючі факти та цифри: «Падіння — основна причина травм серед людей від 65 років і старше».

Я теж відчуваю менше твердості в ногах… Та все одно не впевнений щодо того курсу…

Я запитав Еф’є, на що вона відповіла, що навіть не думатиме про це. Греме зачекає до наступного року, а там буде видно. Грітьє часто губиться, але ніколи не падає. Еферт єдиний, хто хотів би взяти участь — у своєму інвалідному візку. Лише щоб додати їм труднощів.

Мені цікаво — а можна попросити про індивідуальне пробне заняття?

Антуан та Ріа сумують через смерть свого героя, Йоганнес ван Дама, критикана їжі, який змушував шефів тремтіти від страху. Наприкінці життя він ставив харчовим закладам, котрі відвідував, усе вищі оцінки. Може, аби підтвердити думку, що це саме він відповідальний за підняття кулінарних стандартів у Амстердамі. Ще одна можлива причина — щоб поліпшити і без того хороше ставлення до нього, адже він більше не міг приходити інкогніто. Його надто часто впізнавали. Тож коли б Йоганнес не зайшов до якогось ресторану, до справи там бралися усі.