Хендрік Грун - Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Відповіддю йому були спантеличені погляди. Лише хтось запропонував певний час потримати його грошву в себе. Під диваном.

Чимало пожильців радо зустріли новинку: останню волю та заповіт запишуть за вами у вуличній крамниці «Гема». «Це так розумно!» Більшість із тутешніх досить підозріло ставляться до адвокатів, і я не можу їх у цьому звинувачувати, зважаючи на нічогенькі такі витрати лише за кілька папірців, та проте вони чомусь дуже вірять «Гемі». Двоє пожильців, які все одно мали вийти купити сосисок, вирішили, що можуть заодно і заповіт прихопити, доки будуть там. Вони були дуже розчаровані, коли дізналися, що це можна зробити лише через Інтернет.

Я сумую за Еф’є, яка так гарно допомагала впоратися із труднощами. Однієї лише її зауваги було досить, аби вгамувати моє роздратування від усіх кишкових кольок та безглуздої маячні. Вона давала мені силу знову терпіти часом абсолютно тупезну неосвіченість тутешніх пожильців.

Упродовж мого життя кількість людей на Землі зросла з двох мільярдів до семи. За одне покоління світова популяція збільшилася понад втричі. Це, мабуть, найрадикальніша зміна, яку тільки коли-небудь бачив світ. Важливіша навіть за промислову та цифрову революцію.

Коли тема «вибуху» кількості населення почала обговорюватися за кавою, пані Бром дійшла висновку, що «і справді стає дуже людно».

«А я й не помітив, — кепкував Еферт, — якщо оцінювати за кількістю тих, кого ми тут бачимо».

«Це тому, що ти не дуже гарна людина», — відповіла пані Бром.

Еферт сприйняв це як комплімент.

Якби кожному мешканцю Землі виділили якийсь шмат простору — як бройлерам, пропорційно, скажімо 150 × 150 см, — тоді усі сім мільярдів легко вмістилися б на половині території Нідерландів.

Якщо дивитися з цього боку, то місця ще стане багатьом.

Сьогодні вдень повертається додому Еф’є. Ну, не зовсім додому, вона тепер житиме в палаті догляду.

Після консультації з лікарем доньці Ефʼє сказали, що евтаназія — поза питанням. Навіть якби ми знайшли її прижиттєвий заповіт, де сказано, що вона не хоче жити як рослина, лікар все одно не зміг би для неї нічого зробити. Це все, що він сказав.

Учора надвечір п’ятеро членів нашого клубу зібралися довкола ліжка Еф’є. Це змахувало на якесь возз’єднання. Чи, можливо, на танення. Прийшла медсестра, аби повідомити нам, що одночасно можуть провідувати лише двоє людей. «Аби не турбувати інших пацієнтів».

Еф’є ділила кімнату з прив’язаною до ліжка дев’яностолітньою бабулею, яка безупинно клацала нігтями по металевому поручню, та ще однією старою жіночкою, котра безперервно щось бурмотіла. Єдине, що в Еф’є і досі гарно працювало, — це слух. Дякувати Богу, її розум не так аж постраждав, аби це її турбувало.

Три старушенції в одній кімнаті — ані простору для розмов, ані особистих речей. Закостеніла мегазручність 2013-го року в одній із найзаможніших країн світу.

Я ще легковажніший, ніж зазвичай. Тричі підряд лишав тост у тостері занадто довго. Щоразу спалюючи його до сухаря. Думками я був десь деінде. Мені підфортунило, бо щоб увімкнути пожежну тривогу, забракло диму. Це б спричинило несусвітній гамір, і мого нелегального тостера, мабуть, таки конфіскували б. Тости входять до заборони випікати, смажити й готувати їжу.

Ми з Ефертом так нічо поговорили. Грали у шахи. Хоча я лише наосліп рухав фігурами.

— Це чисте самогубство, шах і мат, Хенку, ось як ми граємо.

— Що?

— Ти робиш те, на що не стає мужності у реальному житті, — вказав він. Еферту не потрібно було багато відмазок, аби дістатися суті питання.

Ну звісно ж, я почав червоніти, але з Ефертом інакше ніяк. Спочатку він дозволив мені трохи позаїкатися, аж доки я не заткнувся. Тоді дещо порадив.

— Хенку, якщо ти втомився від життя, просто поклади йому край, чому б ні? Не макітри собі голову з тими консультантами, помічниками у самогубстві чи лікарями, просто піди й купи собі міцну мотузку. Доки ти ще можеш видертися на стілець та зійти з нього, тобі не потрібен хтось іще. А якщо не стає мужності, що є нормальним, тоді припини скиглити й просто спробуй отримати кайф від життя.

Із його логікою й не посперечаєшся.

Я було заперечив, що дехто не вбиває себе, бо не хоче завдати суму коханим або щоб вони не почувалися винними.

Ну, за його словами, мені не було потреби цим перейматися. Еферт прагнув подати мені руку допомоги, потоптавшись по мозолях. Не те щоб він хотів позбутися мене, звісно ні, але справжні друзі завжди допоможуть у годину скрути. Не думаючи про себе.