Хендрік Грун - Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Та попри все вона залишається бадьорою, весело зізнаючись, що залишила капці під подушкою, а піжаму — під ліжком. А ще в неї часто виникають проблеми з тим, аби запам’ятати, що саме вона збирається робити чи куди йде.

«З туалетом поки що проблем нема. Того дня, коли я забуду, що там роблю, треба буде переїжджати на інший бік».

Наступного понеділка у нас знову екскурсія клубу «Старих, але ще не мертвих» — саме вчасно! Організатор: Едвард. Він зайнятий посівом спантеличення через суперечливі дрес-коди та постійною зміною часу відправлення. Насправді зараз не його черга, та він хотів саме цю дату. Очікування зашкалюють.

Ще більше гарних новин: нашого кухаря, любителя найм’якішої та найогиднішої несолоної їжі в Нідерландах, звільнили. Причин не розголошували, однак подейкують, що він був занадто великим прихильником вина. Не в кулінарній діяльності, ви ж розумієте.

Правління Спілки пожильців звернулося з проханням бути включеними до пошукового комітету стосовно нового кухаря. Усі чотири члени. Немає ані шансу на те, що, коли їхнє прохання задовольнять, то вони дійдуть згоди, кого ж відправити своїм представником.

Коли у США виникають фінансові труднощі, а республіканці хочуть зачинити скрині Скарбниці, ми готуємося висловити щодо цієї проблеми свою, неупереджену думку.

«Якщо Америка розориться, їм знадобиться гарний судовий пристав», — припустила пані Блоккер.

«Якщо до цього дійде, їм знадобиться не один судовий пристав, — пробурмотів Греме, театрально додаючи: — Рятуйте, ми сидимо у рахітичному маленькому човнику на краю водоспаду й ніхто в біса з цим нічого не робить!»

Греме — великий прихильник чудового трагіка Ко ва Дюка, хоча й любить з цим трохи переборщити. Як правило, з помітним підморгуванням він переслідує Еф’є чи Грітьє, а якщо їх десь нема, то й мене.

«О, так, ми живемо в неспокійні часи, — підтримав я. — Життя — це головоломка з п’яти тисяч пазликів, та ще й без зразка, якого можна дотримуватися».

Я би сказав, так нічо.

Та все одно немає сенсу розраховувати на так званих експертів. Найчастіше їм гарно вдається пророкувати щось вже після того, як це трапилося. Жоден спеціаліст зі Східного блоку не застеріг, що Стіна рухне. Жоден економіст не передбачив банківської кризи. Можливо, людська раса занадто дурна й ірраціональна, щоб робити точні прогнози. Якщо так, то чому б не позбутися так званих «експертів» в ефірі ток-шоу?

Як би там не було, а кожне обговорення тут зводиться до однієї неспростовної істини: цього ми, мабуть, вже не побачимо!

О котрійсь ранній недільній годині в Еф’є стався серйозний напад, імовірно, уві сні. Її майже повністю паралізувало, й вона не може розмовляти.

Медсестра, котра знайшла її рано-вранці, викликала швидку, й Еф’є терміново відвезли до лікарні. Вона у відділенні інтенсивної терапії.

У неділю з нею була донька.

У понеділок вранці їй дозволили короткі відвідини не родичів. На свинцевих ногах я ходив побачитися з нею. Це було жахливо.

Вона може лише майже непомітно хитати головою на знак «так» чи «ні». Судячи з того, як Ефʼє реагувала на мої питання, вона при здоровому глузді. Їй дуже боляче.

Я тримав її за руку, доки вона не заснула.

Потім медсестра сказала, що мені доведеться піти. Я попросив переказати Еф’є, що завтра прийду знову. Це сьогодні, трохи пізніше.

Чотири дні від нападу Еф’є, а покращення мізерні. Вона може видавати певні звуки, але неможливо сказати, це «так» чи «ні». Її перевели з інтенсивної терапії до звичайної лікарняної палати.

Вона знову може ковтати, тож здатна пити через соломинку, але і пеньку ясно, що це потребує чималих зусиль.

Ефʼє помітно схудла. Та й до нападу вона заледве важила п’ятдесят кілограмів. На якусь мить її очі загоряються, та вже за кілька секунд здаються такими втомленими й сумними, що в мене кожного разу очі на мокрому місці. Тоді я мушу відводити погляд, аби не засмучувати її ще більше.

Зазвичай я сиджу й тримаю її за руку впродовж п’ятнадцяти чи двадцяти хвилин, аж доки вона знову не порине в дрімоту. Тут немає потреби розмовляти.

Учора ми провели годину за грою в більярд, та думками були не там.

«Немає сенсу, — відзначив Еферт. — Якщо ти збираєшся стовбичити тут з витягнутим обличчям, то я так само можу залишитися у своїй кімнаті й ліпше витріщатимуся на власну сердиту міну».