Дэниел Киз - П'ята Саллі

Подумавши, що Фред, мабуть, надто сильно рискалем притиснув землю, вона розпушила її, щоб Сіндереллі було легше вилізти. Вона шкребла землю пальцями, яка легко відходила. Доки Саллі копала, то час від часу зупинялася, щоб подивитися, чи не рухається нічого внизу. Вона копала… і копала… поки нарешті торкнулася мокрої шерсті та відчула запах зогнилого тіла. Вона стерла бруд із закоцюблих лапок та голови… і побачила дірку в тому місці, де вона розбила череп.

Можливо, якщо вона поцілує її, то відбудеться диво, і кішка прокинеться. Саллі приклала губи до мокрої шерсті. Вона відчула якийсь порух — щось залоскотало — кошеня ожило! Тоді Саллі відсторонилася і побачила хробаків, які виповзали з кривавої рани. Вона не могла плакати. Вона не могла дихати. Вона кричала…

Крик переріс у сміх.

Мати Саллі та вітчим вибігли з будинку, бо почули крики, але побачили, як я стою над розкопаною могилою та сміюся, і не могли зрозуміти, що трапилося.

— Саллі, що ти робиш? Ти здуріла?

Як я могла пояснити, що мене звати не Саллі? Що я була Сіндереллою. Я не просто воскресла, а й перетворилася з кошеняти на маленьку дівчинку через магічний поцілунок, і що це було найбільшим дивом із усіх.

— Вона геть клепки розгубила, — сказав Фред. — Завжди тобі говорив. Ти глянь. Жодних почуттів. Безсердечна. Вбила те бідне мале кошеня, а тепер викопала його і сміється. Ту малу треба в дурку здати.

Її мати схопила лопату та прикрила кошеня землею. Тоді вона вхопила мене за брудну руку та сказала:

– Іди до своєї кімнати та сиди там цілий день. Саллі, ти — зла дитина.

Я не знала, чому вона називає мене Саллі. Я знала, що я не Саллі. А тоді подумала. Насправді — я Деррі, від середньої частини Сін-дер-елла, від серця імені. Деррі — це я. Тож коли її мама назвала мене Саллі, я тільки засміялася та сказала:

— Ви нічого не знаєте — ви обоє. — І пострибала собі, роздивитися кімнату Саллі та побачити все, що в неї було. І жила я собі, поживала та добра наживала.

Роджер вивів мене з гіпнозу, уважно подивився та похитав головою.

— Вражає, як ти взагалі пережила таке дитинство.

Я розсміялася та сказала:

— Ти маєш на увазі мене чи Саллі? У ті дні я багато веселилась. Але не пам’ятала, що моє ім’я пішло від середнього складу Сіндерелли. Цікаво те, що через кілька днів я пішла та почала копати в тому ж місці, але кошеня зникло. Вів’єн або Фред, мабуть, викопали тваринку та позбулися трупа. Все своє життя я шукала Сіндереллу, а тепер дізналася, що Саллі воскресила її через мене тим поцілунком.

— Ти знаєш, що відбудеться опівночі, — сказав Роджер.

— Я не хочу, щоб моя історія закінчувалася, Роджере. Я хочу жити-поживати.

— Так і буде, Деррі, тільки в реальному світі, об’єднавшись із Саллі. Твоє щастя не зникне. Воно зіллється з серцем та розумом дитини, яка втратила віру того дня під дощем і створила тебе. Настав час віддати ще одне своє життя та зробити Саллі знову цілісною.

— Мені страшно, Роджере…

— Боятися — це нормально. Але тепер ти знаєш, що знадобляться не просто магія та казки, щоб зробити тебе реальною.

— Я завжди хотіла бути реальною особою.

— Та чи настільки ти сильно хочеш цього, щоб перемогти страх? Нічого не станеться, якщо ти не погодишся об’єднатись із Саллі.

– І тоді я помру.

— …або відродишся в четвертій Саллі.

— Чий це буде розум? Чиї почуття?

— Якщо моя теорія правильна, ти усвідомлюватимеш себе.

— А якщо неправильна?

— Я просто не знаю.

— Та чи справді ти хочеш, щоб я це зробила?

— Ти повинна цього захотіти, Деррі.

— Частина мене хоче, а інша частина — ні. Господи, вже й я розділяюся на частини. Хто ж та інша сторона конфлікту?

Роджер засміявся, і я воліла, щоб він торкнувся мене, обійняв, ніжно пригорнув. Ніякого сексуального бажання, нічого такого. Чомусь я знала, якщо він мене поцілує, я стану справжньою людиною з почуттями, думками та емоціями.

— Я впевнений, ти чула, що саме я говорив Саллі, Нолі та Беллі. Поміркуй над цим. Повідом мені своє рішення завтра.

— Ми вирішуємо окремо, чи нам варто це обговорити?

— Як бажаєте. Можливо, буде на краще сьогодні тримати контакт. І, можливо, вам допоможе ваш ВОсП.

— Влаштуємо щось на кшталт прощальної зустрічі, так?

— Ти можеш це вважати також і вітальною зустріччю.

— А ти й справді любиш бавитися словами.

— Пов’язку на плечі я заміню тобі завтра.

Він пояснив, що випише щось для Саллі, якщо біль буде аж надто нестерпним, але нічого сильного чи наркотичного. Не хотів ризикувати ще одним провалом у пам’яті до наступного сеансу. Тоді він розбудив Саллі та переповів їй усю розмову.