Дэниел Киз - П'ята Саллі

— Вона справжня! — закричала вона. — Це кров! Вона насправді вбиває себе.

Більше оплесків. Та коли Джинкс виструнчилась, аплодисменти завмерли й всі глядачі задивились на неї в благоговійній тиші. До них дійшло, що вони зараз спостерігали не за черговим садистським панк-рок-виступом. Зупинилися офіціантки. Завмерли прибиральники. Всі спостерігали за кривавим танцем смерті.

Тупа сука! Вона справді намагалася всіх нас вбити. Я натиснула та вперлася, щоб вийти, але безуспішно, поки вона не підсковзнулася на власній крові, що її й відвернуло. Тоді щось штовхнуло мене ззаду, шепочучи: «Твій вихід».

На мить я завмерла під світлом софітів. Публіка мене лякала. Тоді я засміялась та скрикнула:

— Чарівне вечірнє шоу закінчилось, пані та панове. Крові ніякої нема. Вина ніякого нема. Немає навіть тіла. Я не існую. Я тільки слід ілюзії. Це все спритність розуму.

Я вклонилася, повернулась і помахала своєю дупцею перед ними, зірвала оплески та овації. За сценою я передала кілька серветок Тоддові.

— Краще перев’яжи мені руки, поки тут все не стало ще гірше. Думаю, вони всі купилися, що то все було награно.

Але Тодд із Еліотом знали, що опіки, порізи та кров були справжніми. Вони дістали аптечку першої допомоги, Тодд обробив рани антисептиком та перев’язав.

— Ти скажене дівчисько, — сказав Еліот. — Для чого було все це влаштовувати?

— Якби ж я знала, — сказала я.

— Я відвезу тебе в лікарню, — сказав Тодд, коли закінчив перев’язувати мені руки.

— Не варто, — запевнила я його. — Зараз вже все під контролем. Просто відвези мене додому.

Після деяких суперечок він викликав мені таксі, але наполіг, що поїде зі мною. Не хотів залишати мене саму в квартирі.

— Може, мені краще зателефонувати доглядальниці, яка б побула з тобою? — спитав він.

— Зі мною все буде гаразд, Тодде, справді.

— Саллі… Ноло… Деррі… ким би ти не була. Якби з тобою щось трапилося, не знаю, що б я зробив.

— Нічого не трапиться.

— Ти була за волосину. Я ледь тримаюся, коли думаю, в якій ти небезпеці. Вийди за мене заміж та дозволь дбати про тебе.

— Це неможливо, Тодде. Я недостатньо хороша для тебе.

— Хороша? Ти найкраще, що траплялося в моєму житті. Я ніколи не бачив жінки бодай схожої на тебе. Доброї, розумної, живо…

— А як щодо моїх нападів жорстокості? Ти бачив, що сьогодні сталося.

Він похитав головою, закрокував туди-сюди.

— Коли тобі стане краще, ти зможеш впоратися з цим. Потрібен тільки самоконтроль. Сьогодні ти змінилася й зупинила те, що тебе охопило. Це показує, що твоя доброта сильніша за твою руйнівну силу.

— Я вже в цьому не впевнена, — промовила я.

Він взяв мене за руку.

— Виходь за мене заміж.

— Не тисни на мене, Тодде. Я сьогодні сама не своя.

— Добре, — сказав він, — та ким би ти не була, ти знову оживила мене, і це все, що мене турбує.

Коли Тодд пішов, я спробувала заснути, але натомість постійно крутилася та переверталась, дещо залякана думкою, що як тільки відключуся, то не матиму й уявлення, хто може вийти.

Я спустилася вниз і побалакала про це з Мерфі.

— Скажу тобі так, Мерфі, я здивована, що досі не перетворилася на нервозну шизоїдку.

Та було важко вести приватну бесіду з Мерфі, відколи Джинкс викрутила його руку так, що виглядало, ніби він показує світові середній палець. Треба, щоб хтось сказав містерові Ґріберґу виправити це. Виглядає не гарно.

Белла роззирнулася навколо, готова поклонитися в очікуванні схвалення публіки. Та зрозуміла, що опинилася на самоті в ліжку, залитому з вікон сонячним світлом, і закричала:

— Ой блядь! Ну чому знову?

Тоді вона помітила свої перев’язані зап’ястя, глянула в дзеркало, побачила опіки на грудях і подумала… Господи, когось непогано так прикрасив якийсь садист.

Белла підскочила і люто роззирнулася довкола, взявши руки в боки. Це вже було занадто. Вона знала, що дотепер вже мала б звикнути до такого, та її найбільше турбувало те, що вона не змогла завершити виступ. Їй вже остогиділо, коли постійно хтось спихав її зі сцени — в прямому чи переносному сенсі — під софітами або в ліжку. То чого було варте все те лайно про співпрацю? Особа, що взяла на себе контроль, мусила поважати те, що є важливим для Белли. Що ж, до біса, вона ще поквитається, навіть якщо це буде остання річ, яку доведеться зробити.

Вона помітила настільний календар та позначку про зустріч: 10:00. Терапія. Кабінет Роджера.

Була дев’ята ранку. Тільки година, щоб залишатися назовні? Це нечесно. Тоді вона подумала про Роджера і їй сяйнула ідея. Вона залишиться зовні, піде до його офісу та, прикидаючись новою Саллі, заскочить його геть зненацька. Нова Саллі з нами не так давно, але я розповіла про неї Беллі, а вона все схоплює на льоту. Вона знала, що може це зробити. А якщо й забуде кілька реплік, Роджер все одно нічого не помітить — він ще не так добре знає нову Саллі.