Дэниел Киз - П'ята Саллі

— Не зараз.

— Я мушу поговорити з Саллі, — сказав він. — Він знає, що у темряві…

Її очі заплющились, голова м’яко схилилася, розслаблені руки впали на коліна.

— Мені потрібно поговорити з Саллі. Це дуже важливо. Саллі, вийди на світло.

Вона розплющила очі та прицмокнула губами.

— Це все ще я.

— Чому Саллі не виходить?

— Вона дуже засмучена і ні з ким зараз не хоче балакати.

— Коли ж вона захоче?

Белла спокусливо вигнулася.

— О, як тільки буде готова. Вона розгублена та присоромлена від речей, які накоїла. Хоче сама в собі з цим усім розібратися. Каже, що можеш натомість поговорити зі мною, як раніше говорив з Деррі. От тільки Деррі вже не така сильна.

Роджер замислився.

— Добре, Белло. Я вже давно планував провести з тобою глибоку терапію. Поки ти тут, ми б могли почати просто зараз.

— Саме про це я й думала. Глибока терапія. Те, що мені треба.

— Що ти думаєш про ці провали пам’яті, Белло?

— Це ніби мої підліткові роки. Хоча грошей не було, я постійно ходила дивитися вистави на Бродвеї. Вешталася біля входу, а коли люди виходили покурити під час першого антракту, я прослизала всередину з натовпом на другу дію. Майже завжди знаходилося вільне місце. Ми називали це другодійництвом. Ну, я й бачила середину і кінець кожного спектаклю та мюзиклу на Бродвеї, але ніколи не знала, чим вони починалися. Мені доводилося, вгадуючи, заповнювати пробіли. Так само й з моїм життям. Я постійно з’являюся на другу дію — зазвичай на танцмайданчику чи в ліжку з незнайомцем. Та найпаскудніше те, що більшість разів я не залишаюся на місці ні до оргазму, ні до падіння завіси.

— Тобі це не дуже подобається?

— А тобі б сподобалось ніколи не знати, чим все закінчилось? Будьмо чесними, Роджере. Я б не проти хоч інколи виходити на оплески.

— Що, коли я допоможу тобі знайти для себе нову роль, Белло? Велику роль. Ти, може, й не будеш зіркою, але візьмеш участь у виступі, що протриває до кінця твого довгого щасливого життя.

Вона засміялася.

— Чорт забирай, Роджере, я так і знала, що це в тебе тут диван для кастингу.

— Я серйозно, Белло. Як виконавиця ти знаєш, що часто потрібно самій зануритися в персонаж, — стати кимось іншим заради успіху всього шоу.

Вона уважно потерла пов’язку на зап’ястках.

— Звісно — як то кажуть, головне — зіграти роль.

— Я думаю, настав час і тобі розділити головування.

— Головування? Тобто я стану головною виконавицею?

— Не зовсім. Ти гратимеш головну роль, але про це не буде вказано в програмі. Так само, як це було, коли ти прийшла та вдавала з себе Саллі. Ти зіллєшся з персонажем, зануришся у роль, яку ми поки що називатимемо третя Саллі.

Вона не була впевнена в тому, до чого він вів, але чомусь вірила йому.

— А в тій ролі є танцювальні номери?

— Можуть бути.

— А привабливі чоловіки?

— Чому ж ні?

— А ти там будеш?

— Я — режисер і сам не граю.

— Ти б зіграв чудову головну роль, Роджере. Закладаюся, ти був би чудовим виконавцем. Я б залюбки зіграла з тобою в парі.

Він усміхнувся та похитав головою:

— Дякую, Белло, але, запевняю тебе, актор з мене поганенький.

– І як ми запровадимо це все в діло?

— Застосуємо метод Станіславського. Спочатку ми повернемося у твоїй пам’яті до моменту, коли ти вперше почала грати власну роль, окремо від Саллі. Думаю, для тебе важливо ще раз пережити той період. Як тільки ти це зробиш, я допоможу тобі вжитися в роль третьої Саллі. Через гіпноз ти поставиш себе на її місце, побачиш все з її точки зору, й зрештою — як і будь-яка хороша актриса — поєднаєш свою власну особистість із персонажем, якого гратимеш.

— Що ж, — хихикнула вона, — звучить як непогана роль. Я гратиму, якщо там будуть музика, танці та секс, а час від часу — ще гарна італійська їжа.

— Зробимо це окремим пунктом у твоєму договорі Еквіті [90] Actors’ Equity Association (Акторська асоціація справедливості, або Еквіті) — американська профспілка, що представляє інтереси акторів живого театру. .

— Як скажеш, маестро. Шоу має тривати.

За допомогою своєї золотої ручки Роджер загіпнотизував її та наказав повернутися до моменту, коли вона вперше від’єдналася. Белла забула це, але коли побачила шкільний актовий зал того зимового вечора в своїй уяві, то згадала, як це трапилося.

Роджер сказав:

— Розкажи мені, де ти і що відбувається.

Белла відчувала, як її несе швидкою течією, але потім, як актриса, що підхоплює репліку, вона підстрибнула до одинадцятирічної Саллі в шостому класі. Та саме готувалася до того, щоб вийти на сцену різдвяного свята у музичній версії «Білосніжки та семеро гномів». Вона грала Беллу, нову королеву-відьму, дружину короля Неуважного. Саллі тремтіла. Вона знала, що забуде слова. Знала, що її голос застрягне десь на високих тонах. Знала, що втратить пам’ять, забуде, що сталося, а тоді її покарають за те, що вона зробила щось погане. Джинкс існувала приблизно чотири роки і створювала проблеми, хоча й не такі, як-от зараз.