Дэниел Киз - П'ята Саллі

Вона визирнула крізь вікно і під місячним сяйвом побачила тінь чоловіка, що перетинав газон. Він заліз у машину, що стояла на під’їзній доріжці. Куди ж цей сучий син зібрався о такій порі? На блядки, мабуть. Вона могла спіймати його на гарячому. Джинкс вилетіла крізь задній вихід, оббігла будинок саме вчасно, щоб побачити, як він від’їхав від узбіччя. Вона стрибнула в «Мерседес» та гналася за ним кілька кварталів із вимкненими фарами. Коли він повернув у напрямку моста Вашингтона, Джинкс увімкнула фари та продовжила погоню.

Через сорок п’ять хвилин він із Джинкс на хвості заїхав у підземний паркінг на Іст-Сайді, біля Третьої авеню. Вже, мабуть, щось запідозрив, але час та місце підходили якнайкраще, коли він саме збирався з кимось зустрітися. Мабуть, черговий сеанс обміну дружинами. Господи, як же приємно буде побачити його обличчя до того, як вона це зробить.

Джинкс знайшла порожнє місце для стоянки та стала чекати. Вона побачила, як він замикає машину та йде до ліфта. Коли він проходив повз, то розчахнула дверцята та витягла пістолет з-за пояса. Чоловік зупинився і, побачивши ствол, звів руки вгору.

— Я тут живу, офіцере. У мене є документи. Я…

То був не Ларрі. То був кощавий чоловік із сивим, коротко підстриженим волоссям та сивими вусами. Сучий син, вона гонилася не за тим.

— Хто ти такий? Що ти робив у Ларрі вдома?

— Жінка? Ви жінка-коп? Чому ви мене переслідуєте?

Джинкс приставила дуло пістолета до його скроні.

— Хуєсос сраний. Або відповідатимеш швидко, або я твої мізки по стіні розмажу.

— Ви не коп! Агов, леді, я… добре-добре, не стріляйте. Я… я був у гостях. Я директор з продаж у компанії Ларрі. Він знає, що я був у нього. Це лише якась жахлива помилка. Ви можете перепитати…

— Ви, довбані мудаки, все ніяк не заспокоїтеся з цим.

Вона думала, чи не пристрелити його, але їй був потрібен саме Ларрі, а постріли можуть привернути увагу когось із персоналу або охоронця, а тоді її кинуть за ґрати, і Джинкс так і не пощастить вчинити те, що вона хотіла.

— Послухайте, якщо вам потрібні гроші, у мене в гаманці є приблизно сотня. Можете забрати собі. Будь ласка, тільки не…

Ствол пістолета описав широку дугу і вона вдарила ним в лице чоловіка, а тоді ще раз, тільки з іншого боку.

— О Боже! — закричав він, схопившись за своє скривавлене обличчя, та знепритомнів.

Джинкс залізла назад у «Мерседес» та помчала геть з паркінгу. Вона гнала до магістралі, бурмочучи собі:

— Бля! Бля! Бля! — знову й знову.

Коли вона виїхала на магістраль ФДР та подалася в південному напрямку, то була настільки роздратованою і злою сама на себе, що витискала всі дев’яносто [78] ≈ 145 км/год. . Тоді вона почула за собою сирену і побачила блимавки. Гадство. Саме те, чого не вистачало. З патрульною машиною все ще на хвості, Джинкс завернула на Сорок другу та почала кидатися з однієї вулиці на іншу, оббиваючи крила автомобіля, різко повертаючи, виїжджаючи на зустрічну лінію до Центрального парку та повертаючи назад у місто, щоб позбутися патрульного автомобіля, доки нарешті не повернулася назад до своєї квартири. Вона зупинилася на узбіччі вулиці навпроти та вистрибнула з салону.

Джинкс дісталася дому, і коли за нею затраснулися вхідні двері, почула звуки сирен, побачила крізь вікна блимавки та поліцію, що під’їжджала до розбитого «Мерседеса». Сміючись, вона збігла вниз у підвал, а тоді на задній дворик, де й закопала пістолет на тому ж місці. Тоді знову залізла в ательє Ґрінберґа. Вона скинула уніформу, одягла Мерфі та поставила його назад перед скляними дверима. Тоді Джинкс і усвідомила, що десь загубила його кийок. Якусь мить вона не знала, що робити з порожніми руками. Тож повернула його праву долоню вгору, і середній палець стирчав так, ніби він всьому світові показував «фак».

Коли вона повернулася до квартири і побачила рейвах, який вчинила тут перед тим, як кинутися шукати вітру в полі, то сказала:

— Бля, можеш зайнятися цим, Деррі.

— Не я, — відповіла я. — Я після тебе не прибираю. — Я не сказала їй, яка я налякана, і як цей вечір висотав із мене всі сили. Люблю пригоди, але це було занадто. Я втішилася, що вона сховала пістолет, хоча була б не проти викопати його та викинути геть. Але я знала, що не робитиму цього. Зброя мене лякає. Все одно, подумала я, настав час Саллі розбиратися з цим хаосом. То все була її провина. Якби вона з самого початку не була такою тупою, Джинкс не зіпсувала б наше чаювання.