Дэниел Киз - П'ята Саллі

— Деррі… — прошепотіла вона. — Допоможи… Здається, це…

— Гаразд, — сказала я. — Заспокойся та пусти мене. Джинкс мене не витіснить.

Саллі швидко глянула на годинник.

Що ж, я помилилася.

Вискочила Джинкс, викрикуючи:

— Що тут, на хуй, відбувається? — Вона побачила обличчя в дзеркалах, й одне за одним їх порозбивала.

Джинкс зірвала фіранки та потрощила меблі. Господи, я тішилася, що мені не доведеться там ночувати. Помадою Белли вона накарлюкала букви Д-Ж-И-Н-К-С на дзеркалі на стіні, а потім розбила і його. Загалом, подумала я, беручи до уваги три розбитих дзеркала, це дарує нам двадцять вісім років нещастя. Господи! Я з усіх сил намагалася захопити контроль, та вона була надто сильною.

— Це, — заволала Джинкс, — тільки початок! Ви, довбані сучки! — і вибігла з квартири.

Джинкс пройшла через підвал, розкидаючи картонні коробки, малюнки та іграшки, й вибігла на задній двір. Вона розлютилася на всіх нас, особливо на мене. Джинкс знала, як я не люблю, коли вона вдягається в чоловічий одяг, тому збиралася саме так і вчинити, мені на зло. Перелізши через паркан у сусіднє подвір’я, вона згадала, що вже давно не пробиралася до швейного ательє Ґрінберґа. Вона поморочилася із задніми дверима, а тоді побачила, що замок замінили. Що ж, підважити двері та виламати їх зайняло б у Джинкс лише кілька секунд. Вона повернулася у підвал та порпалася там, поки не знайшла шматок арматури, а тоді повернулася до одвірка і відірвала його від замка. Двері відчинилися, й вона прослизнула в підсобку.

Джинкс понишпорила між чоловічих костюмів — щойно випрасуваних, які ще пахли пральних засобом — відкидаючи один за другим, бо були завеликими. Але коли вона відсунула ширму, щоб увійти до приймальні ательє, то аж відскочила від здивування.

Сраний полісмен! Стоїть просто перед дверима спиною до неї. Він, мабуть, почув, як вона виламувала задні двері. Джинкс припала до підлоги за прилавком і спостерігала за його відображенням у боковому дзеркалі. В лівій руці поліцай тримав кийок, готовий застосувати його за першої ж нагоди. Не рухався. Навіть не переступав з однієї ноги на другу.

— Сучий син! — прошепотіла вона. — Довбаний манекен! — Тоді, з якоїсь причини, їй в голові сяйнуло ім’я Мерфі.

Джинкс відсунула манекен назад, зняла з нього куртку та приміряла. Трохи вузька в грудях. Вона знайшла стрічку сатину в шухляді та міцно прив’язала груди до тіла. Тоді знову вдягла куртку зверху на сукню. Одяг підійшов ідеально. Джинкс стягнула з манекена штани та пирхнула:

— У тебе навіть цюцюрки нема, то якого хєра ти так вишкірився? — Вона одягла штани та кашкет, ремінцем від кийка обв’язала зап’ясток та поглянула на себе в дзеркало. Чудово. Вони подумають, що Ларрі вбив коп. І хай потім шукають вітру в полі.

Джинкс вийшла крізь задні двері та перелізла через огорожу. Порпалася в землі навколо телефонного стовпа, поки не намацала пакунок, в який раніше загорнула пістолет. Джинкс витерла бруд та витягла тупоносий службовий револьвер 38-го калібру, який забрала в рябого виродка з універмагу «Гортонз».

Спочатку вона вб’є Ларрі, а тоді займеться тим сраним психіатром, який збирався її прикінчити. Це можна зарахувати до статті самозахисту.

Вона засунула пістолет собі за пояс, повернулася назад тим самим шляхом через підвал та вийшла на вулицю, розмахуючи кийком. Хоча була лише дев’ята тридцять, на Десятій авеню не було жодної душі. Але вона йшла впевнено. Ніхто не насмілиться зґвалтувати або вчинити напад на копа. У неї був кийок та пістолет для захисту.

Джинкс попрямувала на північ, перевіряючи дверцята чужих машин, але без успіху. Тоді на Ріверсайд-драйв вона побачила лисого чоловіка середнього віку в рогових окулярах, який саме сідав у свій новий «Мерседес». Зупинившись біля машини, вона постукала кийком по віконцю з боку пасажира.

Чоловік натиснув на кнопку, опустив скло.

— Так, офіцере?

Джинкс показала йому пістолет.

— Я не скривджу тебе, якщо не панікуватимеш. — Вона відчинила двері та прослизнула в середину. — Їдь звідси геть, — наказала вона.

Його очі округлилися і він спробував заперечити:

— Не стріляйте. Не стріляйте в мене. Ось заберіть машину. Просто дайте мені…

— Заводь, виродку! — сказала вона, стусонувши пістолетом під його ребра.

Він увімкнув запалювання та натиснув на газ. Машина завищала, з’їжджаючи з узбіччя. Він проїхав на червоне світло й вирулив, коли на них ледь не наїхав пікап. Через кілька кварталів Джинкс наказала йому проїхати однією безлюдною вулицею.