Дэниел Киз - П'ята Саллі

Та одразу ж прикусила язика.

— Я не можу їх осуджувати. Кожна з них — окрема особистість. Мушу сприймати їх такими, які вони є. Намагатися зрозуміти їх.

Вона повернулася до шафи та витягла блакитну сукню.

— Деррі, підозрюю, що це ти купила її того дня, коли отримала роботу. Я мушу з тобою побалакати, Деррі. Мені потрібно знати правду. Деррі? Деррі?

Доктор Еш сказав їй не контактувати з групою, але він міг із таким же успіхом сказати їй не чухатися. Саллі більше не могла витримати це напруження. І хіба він не говорив уникати стресу? Вона мусила дізнатися, чи зможе самотужки пробитися крізь бар’єри власного розуму. Все, що потрібно, запевняла вона себе, — це просто докласти трохи більше зусиль. Всі завжди говорили, що у неї немає сили волі. Що ж, Саллі їм продемонструє.

Для початку вона зняла з важеля слухавку телефону і перевірила, чи добре замкнуті двері. Тоді старанно прибрала в квартирі, ніби очікувала гостей.

Прийняла теплий розслаблюючий душ, розчесала волосся та одягла стару квітчасту сукню, яку вже давно не носила. По колу Саллі поставила чотири крісла. Понишпоривши квартирою, знайшла три дзеркала та розташувала на сидіннях трьох порожніх стільців, сперши їх вертикально на спинки.

Перед одним дзеркалом поклала «Поминки за Фіннеганом».

— Я цього ніколи не читала, Ноло, але обіцяю, що невдовзі почну, чесно. Я вирішила більше читати та розвивати свій інтелект. Хотілося б побалакати з тобою, щоб ти пояснила та показала мені, що до чого.

Тоді вона акуратно склала мою блакитну сукню на другому кріслі.

— Деррі, я справді намагатимуся більше радіти та сміятися, як ти й хочеш. Якби ти прийшла та допомогла, мені було б легше повірити у все це, й тоді ми змогли б показати докторові Ешу, що співпрацюємо. Ми могли б разом розважатися, як і личить давнім друзям.

Саллі поклала вібратор на третє крісло, обережно затиснувши його між великим та вказівним пальцями, силкуючись приховати власну огиду.

— Я знаю, що мені не варто так боятися сексу, Белло. Прийди, поговори зі мною. Розкажи, як мені бути розкутішою та не панікувати перед чоловіками, як це в мене завжди виходить.

Саллі мовчки чекала, не знаючи, як правильно покликати цих людей, яких вона бачила та чула у своїй голові.

— Я не божевільна, — промовила вона. — Я довіряю докторові Ешу. Тож ви всі — там. І вам варто вийти та показатися мені, щоб нам учотирьох стало краще.

У кімнаті панувала тиша, тільки звук дощу стукотів по склу. Вона підвелася та розчахнула всі вікна, тоді повернулася, сіла та чекала. Все одно, нічого не відбувалося.

— Я знаю, — сказала вона, раптом підстрибнувши. — Влаштуємо чаювання, як ми це робили, коли ви ще були моїми маленькими ляльками.

Вона пішла на кухню і повернулася з красивими чашками та срібним сервізом — весільним подарунком, який вона залишила собі. Саллі поставила чотири чашки на маленькому столику в центрі кімнати, й доки закипала вода, розпечатала коробку мигдального печива та акуратно виклала його на тарілці. Вона ніколи не купувала мигдального печива, але час від часу знаходила коробки з ним у буфеті. Одна з її особистостей, мабуть, полюбляє його.

Пищання з кухні налякало її, й Саллі аж подих перехопило, доки вона не зрозуміла, що то свистить чайник. Вона знову підскочила, приготувала чайничок із заваркою та поставила його біля печива.

— Будь ласка, прийдіть, — молила вона, по черзі заглядаючи в кожне дзеркало. — Я знаю, що мені не можна вас самій викликати, але я більше не витримую. Якщо хоча б одна не прийде зі мною поговорити, я вистрибну з вікна.

Я знала, вона блефує. Саллі б ніколи не порушила обіцянку, яку дала Роджеру. Але я також дала слово, що захищатиму її. Мабуть, я могла б просто відключити її та взяти контроль на себе, але мені так остогидла її дитяча поведінка, що я вирішила ще й насварити її.

— Це ідіотизм, — відрізала я. — Ти знаєш, що тобі сказав Роджер. Якого біса ти це робиш?

Саллі помітила моє зображення в лівому дзеркалі та одразу ж впізнала.

— Ой, Деррі, вибач, будь ласка. Я вже не витримувала. У мене голова ледь не вибухнула, я мусила побачити, чи це все насправді, чи можу я зробити це самотужки.

Збентеження в голосі вона приховати не змогла.

— Охолонь, — сказала я. — Чого ти хочеш?

— Я просто хотіла ще раз зі всіма вами побачитися, поговорити. Впевнитися, що ми будемо друзями та працюватимемо разом.

— Ну, щодо цього не знаю.

— Будь ласка, Деррі, не відмовляй мені. — Її очі забігали кімнатою. — Хочеш чашечку чаю?