Дэниел Киз - П'ята Саллі

Я вигадала план. Побачила плакат, на якому повідомлялося, що після футбольної гри на День подяки будуть танці. Тому вирішила сконцентрувати всю свою енергію на тому, що особисто відвідаю її. Щоразу, коли я ловила себе на тому, що мій розум починає фантазувати, збивається на манівці чи просто «випадає», я зосереджувалась на чомусь конкретному та починала рахувати або стежити за своїм диханням. Так я протрималася цілий день. Тоді я вперше побачилася з деякими своїми однокласниками. Багато з них дивно дивилися на мене, коли я не впізнавала їх чи не знала, про що вони говорять. Та я залишалася назовні й пішла на гру.

Я ще ніколи не відвідувала футбольний матч, а тоді була значна подія — протистояння з Тілденом, і коли мама Саллі випрасувала їй спідничку чирлідерки та випрала білий светр із великою буквою J, я знала, що будуть певні проблеми. Я взагалі не уявляла собі, що роблять чирлідерки. Понишпоривши у столі Саллі в пошуках якоїсь шкільної інструкції, в якій були б вказані потрібні рухи, я нічого не знайшла. Тому просто одяглася та сіла в автобус до футбольного стадіону.

Тоді й почала боліти голова. Так само, як і тоді, біля дошки. Але раніше то був біль Саллі. Цього разу його відчувала я, так, неначе мені розкроїли маківку черепа. Але я опиралася. Говорила собі, що я кістьми ляжу, але переживу це. Підійшла до шеренги з дівчатами, й всі вони кидали на мене дуже дивні погляди. Я стала біля них та видихнула: «У мене жахливо болить голова».

Тоді я й почула голос Деррі вперше:

«Ну ж-бо, Ноло, — сказала вона. — Не псуй нам все».

«Де ти?»

«У тебе в голові, Ноло. Припини опиратися. Всі чекають».

«Хто всі?»

«Мене звати Деррі. Зараз немає часу знайомитися. Просто повір мені на слово, що Белла мусить вести велике привітання і танцювальний номер, а ти зараз все зіпсуєш».

«Я хочу залишитися, — сказала я, — та подивитися».

«На жаль, ти не можеш. Якщо ти не зійдеш зі шляху, я подбаю про те, щоб ти ще цілий рік не змогла вийти. Тому зникни».

— Я була впертою. Трималася, плуталася в рухах, намагаючись повторювати за іншими дівчатами. А тоді відчула, як очі простромив гострий біль, і голос Деррі промовив: «Я тебе попереджаю. Зійди з дороги або я тебе осліплю, і ти більше не прочитаєш жодної зі своїх важезних мудрих книжок».

— Тому я дала дорогу. Так і не побачила саму гру. Потім я дізналася, що ми програли двадцять один до семи. Тоді я й усвідомила, що були інші, а Деррі — єдина, хто знає, що відбувається у всіх інших свідомостях. Про інших я дізнавалася опосередковано або від Деррі.

Нола замовкла.

— Я думаю, — сказав Роджер, — що сьогодні ми багато досягли. Ви всі дізналися невеликий шматочок своєї історії. Можу оголосити перший сеанс нашої групової терапії успішним.

— Ми тепер можемо його самотужки проводити? — спитала я.

— У жодному разі! — сказав він швидким різким тоном. — Це було б небезпечно. Стан Саллі досі вразливий. Не поспішайте, і понад усе намагайтеся уникати стресових ситуацій. Я б хотів, щоб ви всі пообіцяли мені, що співпрацюватимете і робитимете все можливе, щоб берегти голову.

Ми пообіцяли.

— Коли я порахую до п’яти, Саллі прокинеться, а всі інші повернуться в темряву. Саллі надзвичайно чітко запам’ятає все, що сьогодні відбулося. Ви почуватиметеся добре… та спокійно.

Він порахував, і коли вона отямилися, то відчула легке запаморочення і побачила, що Роджер уважно на неї дивиться.

— Привіт… — безсило промовила вона.

— Як почуваєтеся?

Вона покрутила пальцем.

— Ви пам’ятаєте, що трапилося?

Вона кивнула.

— Ніби сон. Троє моїх уявних подруг прийшли на сеанс, от-тільки тепер вони не уявні. Вони стали справжніми. І ми мусимо співпрацювати.

— Все добре, Саллі. Ви сьогодні гарно попрацювали.

— Докторе Еш, ви говорили про те, щоб уникати стресових ситуацій. Це місце для мене надзвичайно несприятливе. Я побоююся Даффі, й мені тут не подобається. Можна мені виписатися та повернутися до себе в квартиру?

Він замислився над цим.

— Ви тут на добровільних засадах, Саллі. Якщо вважаєте, що вам буде краще поза цими стінами, думаю, немає причин тримати вас тут. Ви познайомилися з іншими. Сприйняли це, як мені здається, непогано. Почекайте ще днинку, щоб упевнитися, що все під контролем, а тоді можете повертатися додому.

Вона усміхнулася.

— Ви такий чуйний, докторе Еш. Ви єдина людина у світі, яка про мене турбується.

– Є й інші, Саллі. Ви чудова та значна людина, і я впевнений, що ви можете жити наповненим та змістовним життям, якщо ми вирішимо вашу проблему.